24

СОФІ КЕРР

Я зробила те, що мала, тому зараз сиділа на ліжку Інес в будинку її матері з чашкою в руках.

Жінка, на імʼя Сьюзен працювала в маєтку моєї мами, тож ми були гарно знайомі. Саме вона тоді бачила як Стів ледь не згвалтував мене і розказала про все Інес, яка пізніше мене шантажувала.

Єдине, що мені досі було незрозуміло, чому вона не втрутилась, якщо все бачила?

Та я не стала про це ні говорити, ні запитувати. Все вже в минулому і Стів отримав своє покарання.

Жінка вкрила мені ноги пухнастою ковдрою і присіла на край ліжка. В будинку було тепло і затишно. Пахло печивом і домашньою їжею. Тут хотілось жити.

-Ви певно сердитесь на Інес, тому що вона дозволила мені побути тут кілька днів.-почала я і жінка з темним фарбованим волоссям зітхнула, знімаючи окуляри.

Зрештою, це я була винна у тому що її сина, Кіта, тепер немає поряд з нею. Він десь далеко, може навіть в іншій країні. Ніхто не знає куди його заслав Тернер. Бо іноді він буває таким безжальним, що навіть я його боюсь.

Сьюзен перевела на мене погляд, такий теплий і материнський, що моє серце болісно стислось.

-Ні, Софі. Я рада що ти тут. І воліла б, аби моя дочка теж тут була.-тихо сказала повнувата жінка низького зросту.

На ній був домашній піжамний костюм в клітинку, на якому вона підкотила калоші штанів, бо її зріст і вага були не розраховані на такі речі. А ще пухнасті блакитні капці.

Дивно було бачити її в такому вигляді, бо ще коли я жила у матері, бачила Сьюзен лише у спеціальній формі.

-Мені не подобається, що Інес звʼязалась з Шелбі. Він ніби непоганий хлопець, проте все таки гангстер.-зітхнула вона, поділившись зі мною важким зізнанням. Я відпила трохи свого гарячого напою і знову втупилась очима в чашку.

-Гадаєте це погано?-запитала я. Мені не хотілось захищати таким чином хлопців, та я чомусь не змогла змовчати.

-Думаю так, якщо ти тут.

Слова жінки вдарили мене ножем по вухах. Це була не правда. Я тут не від страху.

Але якщо гангстери не несли жодної загрози, чому я була тут?

-Я ховаюсь з іншої причини.-твердо заявила я, запевняючи в цьому ще й себе. Сьюзен потисла плечима і сперлась спиною на стінку біля ліжка.-Я маю прийняти важливе для себе рішення. І боюсь, що можу зробити щось не так, якщо поряд буде Тернер.-зізналась я.

-Отже, кохання все таки має межі. Ти боїшся що любов до нього засліпить тебе і ти жалкуватимеш про свій вибір?-запитала жінка. Я дивувалась теплоті її голосу і щирості. Вона певно була хорошою матірʼю для своїх дітей. На жаль в мене такої не було.

-Не знаю.-чесно відповіла я.

Раптом дике бажання поділитись з кимсь своєю проблемою стало таким нестерпно великим, що я перевела свій погляд на жінку, яка протирала краєм рукава свої окуляри і відкрила рота з німим питанням.

-Кажи.-усміхнулась вона, помітивши моє стурбоване обличчя. Здається вона вміла читати все по обличчю.

Сльози підступили до очей. В такому важко було зізнаватись.

-Я кохаю Кемерона. Та все надто складно. За поганим збігом обставин він вважав, що я йому зрадила і не міг пробачити. А коли вся та катавасія з його братом, батьком і моєю матірʼю відкрилась він нарешті повірив мені. Ба більше, він вирішив усі мої проблеми. Але тепер... тепер я не можу пробачити, бо весь цей час він був з іншою просто щоб зробити мені боляче.-сказала я і знову зробила ковток чаю, щоб проковтнути підбігший до горла ком. Я мала триматись, бути сильною. Але в мене це погано виходило.-Я боюсь що він знову може мене кинути, якщо я повернусь до нього. Боюсь знову лишитись поза межами його життя.

Сьюзен мовчки дивилась на мене, розуміючи, що я хочу продовжити, але я довго вагалась. Ми сиділи у тиші, доки на очі не набігли сльози.

-Але я вагітна від нього.-не стримавшись видала я і щосили заплакала, просто тому, що більше не могла тримати це в собі.-Я не знаю що мені робити. Мені тільки вісімнадцять. Я не можу забезпечити дитині гарне життя. А Кемерон може, але я не знаю чи він цього захоче. Я боюсь зізнатись йому, бо він певно не захоче після цього бачити ні мене, ні дитину.-ревіла я. Серце боляче калатало у грудях від хвилювання. Я і справді не знала що мені робити і куди податись за допомогою.

Жінка кинулась мене обіймати, відставила мою чашку і гладила мене по волоссю, аж доки мої схлипи не почали вщухати.

Я так міцно за неї трималась, ніби вона єдина рідна людина на цьому світі. І я вірила, що вона мені допоможе.

-Що мені робити?-зі сльозами запитала я.

-Позбутися дитини.-чітко промовила жінка і витерла великими пальцями мої очі.-Тобі тільки вісімнадцять, цей тягар для тебе буде надто важкий. Тернер не хороший хлопчик, Софі. Всі знають чим займаються гангстери.-почала вона.

Я хотіла її перервати. Запитати чим же вони займаються. Чи можливо я чогось не знала? Можливо від мене приховували велику таємницю, як мені здавалось останнім часом?

Та я змовчала, бо зараз мала більш глобальну проблему.

-Йому не потрібна сімʼя, повір мені. А якщо ти лишиш дитину, будеш схожа на мене. Матір одиначка, без освіти і свого майна, яка все життя працює прибиральнецею і навіть не змогла дати своїм дітям гарної освіти, що вже казати про цей старезний будинок, який я винаймаю. Кіт працював з чотирнадцяти років і ледь закінчив школу.-сказала вона.

-Але ж Інес...-почала я, щоб заперечити, та жінка мене перервала.

-Інес пощастило вчитись по соціальній програмі в Святій Марії, ти ж і сама знаєш. Не кожна дитина з такої сімʼї проривається в люди. Це радше вийняток, ніж закономірність.

___________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

-Ти хочеш, щоб я повірив у цю нісенітницю?!-вигукнув я, штовхнувши Шелбі в груди. Мої нервові клітини давали збій, а шосте чуття не переставало казати, що я втрачаю Софі назавжди.

-Заспокойся, Кем!-кричала Інес, намагаючись влізти між нами і спинити розгорівшу сутінку.