23

СОФІ КЕРР

Після ранкового нападу нудоти, я, як і хотів Кемерон, все ж поїхала до лікарні.

Інес сиділа біля кабінету лікаря з якого я щойно вийшла. Те, що я почула буквально шокувало мене. Але зараз я не була готова поділитись цим з подругою.

-То як? Що тобі сказали?-запитала подруга, схопившись з місця. Її сіре пальто, яке вона тримала в руках, бо в лікарні було надто жарко, впало на підлогу і ми обидві перевели на нього погляд. Це відволікло нас на мить і дало мені можливість зібратись з думками.

Інес нахилилась, підняла пальто і знову втупилась в мене поглядом.

-Все гаразд.-відповіла я, важко видихнувши. Вся моя нервозність і занепокоєння певно читалось на обличчі, проте я намагалась сховати його за маскою усмішки.-Я видужую, але мій шлунок стомився від ліків, тож хвилюватись нема про що.-повідомила я, хоч це і не була правда.

Інес задоволено усміхнулась мені у відповідь і обійняла мене рукою за плече, повівши до виходу.

-Це гарна новина, бо якщо чесно я так хвилювалась! Переживала що це може бути отруєння чи ще щось! Чого б ще тебе знудило з самого ранку?-сказала Інес і я кивнула, поглиблюючись у свої думки.

Зараз мені вкрай необхідно було побути самій, переварити почуте і вирішити що я буду робити далі.

Проте, побути самій мені певно не вдалося б, бо тісна квартира в Паялі сьогодні вміщала в себе не тільки мене, а й Інес, Шелбі та Тернера.

Тож я зупинилась на сходах, по яких ми з подругою спускались на подвірʼя лікарні і поглянула їй в очі, взявши за руку.

Шелбі стояв біля авто і трохи напружився, помітивши що ми спинились.

Я не сумнівалася, що Тернер дав другу чіткі вказівки щодо мене. Той певно мав звітувати про все, навіть деталі будь-яких наших розмов з Інес. Шелбі грав свого роду роль шпигуна і вона йому непогано вдавалась. Він поглядував на мене через дзеркало заднього виду поки ми їхали в лікарню і помітно вслухався у кожне моє слово.

В цьому Кемерон перевершив самого себе. Я знала що він небезпечний і владний, проте навіть не підозрювала, що все обернеться аж так погано. Він марив контролем наді мною і почав вдаватись до погроз.

Я навіть не впевнена, чи дійсно він хоче щоб я повернулась в його новий будинок через палке кохання. Це більше було схоже на таке собі хворобливе ставлення до мене. Я вже не знала які в нього почуття викликаю і чи можу йому довіряти.

Та як би там не було, жоден з цих ред прапорців не міг переконати моє серце перестати відчувати те, що його так хвилювало і змушувало битись сильніше у присутності Кемерона.

-Що сталось?-схвильовано запитала Інес, вдивляючись в мої блакитні очі.

Другий місяць зими підходив до кінця і як би мені не хотілось вже відчути тепле весняне повітря, холодний вітер всеодно пробирав мої кістки.

Я набрала у груди морозне повітря, сіпнулась, сама не розуміючи від чого і зітхнула.

-Допоможи мені, Інес.-почала я. Мої слова звучали як благання, ніби я ось-ось розплачусь, та я не відчула цього. Навпаки, зараз я як ніколи була впевнена у собі.

-Про що ти говориш, Софі?-злякано запитала Інес і сильніше стиснула мою руку.

-Мені треба сховатись. Хоча б не на довго. Я більше не можу витримувати присутності Кемерона і його погроз. Благаю, допоможи мені. Сховай мене. Мені потрібні ці кілька днів щоб прийти до тями.-тихо казала я, поглядуючи на Шелбі. Він відкинув цигарку і вже впевнено крокував до нас. Інес перевела погляд на свого хлопця.

-Все зайшло надто далеко. Ти ж це бачиш, Інес. Повний контроль і погрози. Я ніби іграшка в руках Кема.-прошепотіла я. Подруга знову перевела погляд на мене і швидко похитала головою, ніби намагаючись відігнати зайві думки.

-Я спроважду Кемерона з Шелбі і ввечері відправлю тебе до моєї мами. Вона прийме тебе на кілька днів, доки ти зберешся з думками. Ніхто не шукатиме тебе там. Я забʼю тривогу вже вранці, скажу що ти втекла доки я спала, а далі...-та Інес не встигла закінчити, бо Шеобі вже був близько. Вона випросталась і весело всміхнулась.-Нема чого хвилюватись, Софі, ти як мала дитина. Сучасна медицина створена так, що навіть мертвого можна вилікувати!-засміялась вона і я спробувала видавити посмішку. Шелбі почув останні слова Інес і неквапливо ступив ближче до мене.

-Щось серйозне?-запитав він, певно зважуючи є сенс повідомляти про це Кемерону чи ні.

-Шлунок.-відповіла замість мене подруга.-Софі хвилюється, та я кажу що не варто. Від цього ще ніхто не помирав.

Я потисла плечима, щоб підіграти Інес.

Вона допоможе мені. Бо ми подруги. Ми пробачаємо один одному і допомагаємо. Та як би там не було, я всеодно хвилювалась, що Шелбі нас розкусить.

-Годі хвилювань. Поїхали вже.-холодно сказав хлопець і ми попрямували до його машини.

__________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Софі вийшла з машини Шелбі зовсім бліда. Інес допомогла їй відкрити двері і дівчина прикрила очі, вдихаючи свіже повітря. Я зрозумів що пташку нудило.

За час, доки вони були в лікарні я зʼїздив додому, переодягнувся, взяв куртку, яку тоді так і не вдів, коли поспішав до Софі.

Безперечно, я хвилювався за її стан і хотів бути в лікарні. Почути все від лікаря і якщо потрібно втрутитись. Та цим я зробив би тільки гірше. Керр і так була холодною до мене, даючи зрозуміти, що я надто багато беру на себе. Та хай там як, я всеодно хвилювався.

Відкинувши недокурену цигарку в сніг, щоб запахом диму не збільшити нудоту Софі, я підійшов до машини і прикрив двері дівчини.

-Що сказав лікар?-запитав я, звертаючись буквально до усіх присутніх.

-Просто шлунок, не варто хвилюватись.-закотила очі Інес, ніби це питання їй вже набридло і я зрозумів, що Шелбі певно приділив добряче уваги цьому питанню, доки вони їхали додому.

-Ти надто бліда? Точно нічого серйозного?-продовжив я, ніжно торкнувшись пальцями щік Софі і підняв її обличчя так, щоб заглянути в очі. Вона різким рухом вирвала його і ступила на крок назад.