22

Вибачте за моє раптове зникнення🙏🏻

Виникли певні сімейні труднощі, в зв’язку з якими не могла вийти з вами на зв’язок🥺

Дякую усім за терпіння і хочу повідомити, що сьогодні буде опубліковано кілька розділів, тож слідкуйте за оновленнями!

СОФІ КЕРР

Те, як Кемерон заступився за мене перед матірʼю, буквально змусило мене стримувати сльози. Я раптом відчула, що комусь потрібна, що маю опору і захист.

І від кого? Від Тернера. Від колишнього. Від людини, яка розкрамсала моє серце на шмаття, а тепер повільно збирала по одному шматочку докупи.

Він у прямому сенсі звільнив мене від усіх проблем. Змусив Тайлера забратись з мого життя. Розібрався з власним батьком, аби той лишив мене у спокої і щойно змусив замовчати мою матір.

Це все здавалось дивовижним сном. Ніби ми і не розходились. Ніби ми досі одне ціле і Кемерон готовий триматись за ці відносини.

Щойно двері скрипнули і за вікном почувся звук двигуна, який зі свистом згас десь в далині дороги, Кемерон повернувся до мене.

-Дякую.-прошепотіла я і Тернер відсторонено кивнув.

Здавалось думками він був десь далеко. Ніби щось його турбувало і змушувало переключити усю увагу.

-Я ж казав, що ти моя. І це означає, що усі твої проблеми мої. І я їх вирішу.-холодно сказав він.

Це не було схоже на тепле зізнання чи поетичну заяву коханій людині.  Радше це звучало як вирок. Вирок з яким ти можеш бути не згодний, але нікого це не хвилює. Ніби влада тут Кемерон і його слово закон.

Клеймо, яке він щойно на мені поставив боляче пекло у грудях. Я не вірила, що ось так легко він може переключитись із благородного захисника на егоїстичну тварину.

Я важко зітхнула і чомусь зіткнулась з думкою про те, що Тернер чогось очікує в якості подяки. Згадались його слова, що він нічого не робить просто так.

Десь глибоко в середині зʼявилось відчуття, наче я не все знаю. Наче він щось від мене приховує.

Але я доклала усіх зусиль щоб це проігнорувати і потяглась за сиропом на тумбочці.

-Щойно приїде Інес, Шелбі відвезе вас у лікарню.-повідомив він, ніби це був наказ, якого не можна не послухатись.

Я прокашлялась, щоб мій голос був менш хриплий від цієї хвороби і впіймала його зелений погляд.

-Я сама вирішуватиму, що мені робити.-впевнено заявила я.

Бо я не дитина. Більше не дитина. Не дівчисько, яким він звик командувати. Не рядовий солдат, що виконує накази командира.

Мені вже вісімнадцять, я маю роботу і можу забезпечити себе сама, тож хто взагалі має право віддавати мені накази і контролювати як я живу?

Тернер старший лише на пʼять років, тож навіть якогось морального права на це він не має.

-Я сама розберусь, що мені робити.-відповіла я, відкривши пляшечку з сиропом.

Приємний запах карамелі вдарив в ніс і я зробила ковток коричневої напівпрозорої рідини.

На смак як кленовий сироп тільки з домішками ліків.

Відставивши закручену пляшечку вбік, я встала з ліжка і повільно поплелась на кухню, щоб зробити чай з лимоном.

Тернер похитав головою на мою відповідь, мовчки прослідкував за мною і пішов слідом.

-Щойно ти вилікуєшся, збереш речі і повернешся додому.-знову наказним тоном оголосив Кемерон і його слова вдарили мене струмом у саме серце.

Дім? Що таке дім? В мене нема дому. Я не повернусь в батьківський маєток з однієї простої причини: навіть якби і хотіла, матір нізащо мене не впустить.

Моїм домом став Паял. Ця квартира. Це крихітне темне житло, в якому я кохала і була кохана. Ця холостяцька нора, яка гріє душу самими спогадами.

-В мене нема дому.-нагадала я, дістаючи з полиці чашку.

Можливо таким чином він просто хотів познущатись. Нагадати, що я досі в його квартирі, тож маю слухатись. Та це мене не лякало, бо я однаково збиралась винаймати нову квартиру. Якщо моє виселення станеться раніше ніж я очікувала, то я впевнена, що Ремі не дозволить мені спати на вулиці. Він прихистить мене, як робив це раніше. Як робив це завжди.

Бо Ремі мій друг попри все.

-В тебе є дім.-раптом прогарчав над моїм вухом Кемерон, притиснувши мене до стільниці. Його груди торкались моєї спини, гаряче дихання гріло вухо, а запах мʼяти буквально змушував глибоко дихати, щоб насолодитись ним.-Я купив той дім для тебе, тож туди ти і переїдеш.-додав він і обережно поклав на стільницю, поряд з моєю рукою ключі від будинку в Норбботоні.

Я різким рухом прибрала руку. Ці ключі ніби розрізали мене на шмаття. Згадалось, як я плакала, стоячи під снігом в одні чорній сукні і просила Кемерона послухати мене.

В той день він вичеркнув наше кохання зі свого життя. І я не хотіла знов колись відчути, як він вижене мене. Знов бути чужою для нього.

Тож, якщо продовження колись і буде, то тільки на моїй території і з моїми правилами.

-Ні. Забери це.-гаркнула я.

___________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Софі обернулась до мене, впіймавши блакитними очами мій погляд. Її слова були різкі і чіткі, а сама дівчина виглядала так впевнено як ніколи.

Я стиснув руки на стільниці з обох боків від її крихітної талії. Ця відповідь мене не влаштовувала.

-Досить опиратись, пташко.-прогарчав я і нахилився трохи ближче, та Софі відвернула голову.

Перед моїм носом була її червоненька щока і я повільно торкнувся її губами. Відчув цей запах цитрусу, який розлився венами в насолоді.

-Я хочу щоб ти була поряд. Хочу щоб спала зі мною в одному ліжку. Готувала сніданок. Сміялась і плакала тільки зі мною.-гарчу я, провівши носом від щоки до вуха дівчини.

Її шия вкрилась мурашками, а пальці міцніше вхопились за стільницю.

Софі і досі важко контролювала реакцію свого тіла на мене. Не могла це приховати.

-Ти не спитав, чи хочу я.-грубо відповіла дівчина.

Так, не спитав. Бо мені не цікаво. Вона буде зі мною. Я так хочу. Я так вирішив.

-Ти хочеш?-запитав я, просто тому, що Керр цього хотіла. Її відповідь не мала для мене жодного значення, бо я усе вирішив.