19

СОФІ КЕРР

Я не могла відмовитись від близькості з Тернером. Тіло в буквальному сенсі не слухало мене. Саме звивалось перед ним і показувало що готове прийняти усе, що він міг запропонувати.

Та я цього не хотіла. І єдине що могла зробити, не дозволяти його губам торкатись моїх. Якби він не крав мої поцілунки, я можливо врятувала хоча б якусь частину свого серця від болю. Бо коли тими губами, що він цілував мене - торкнеться іншої дівчини, я згорю у полумʼї ревнощів. Так я захищала себе. Вбивала собі в голову, що це просто секс. Без почуттів.

Бо так і було. Кемерон нічого не відчував до мене. Просто грався в крутого хлопця, який самостверджувався за рахунок того, що може контролювати іншу дівчину.

Тому я змушувала свої почуття згаснути. Змушувала себе вірити, що Тернер мені не пара. Що нам не бути разом.

Мої слова шокували Кемерона. Він видав важкий гортанний рик незадоволення і стиснув пальці на моїх бедрах з такою силою, що больові відчуття пронизали мою шкіру.

-Мрієш про поцілунки когось іншого?-зі справжніми чоловічими ревнощами запитав він. Його голос був таким холодним і грубив, що жар охопив мої щоки.

Я мала збрехати? Дати йому спробувати це відчуття на смак?

-Це вже не твоя справа.-гаркнула я і Кемерон вдарив долонею стільницю з такою силою, що всі предмети на її поверхні підскочили і з брязкітом впали назад.

Я повернула голову вбік, заплющивши очі від страху. Він був у гніві і я не знала чи зможе втриматись. Може наступний його удар припаде на мене?

Він побачив як я смикнулась і нахилився ближче, прибравши моє волосся від вуха. Від цього руху в животі затріпотіли крилами мелелики. Жар між ніг так охопив мене, що хотілось застогнати.

Я ненавиділа те, який вплив мав на мене Тернер.

-Я ніколи не скривджу тебе, пташко, але якщо хтось торкнеться тебе хоч пальцем, його ніхто і ніщо в цьому світі не врятує.-прогарчав він і я навмисне різко повернула голову до брюнета, аби показати яка незадоволена. Його погрози набридли мені. Набридло жити у страху і відчувати повний контроль над собою з боку іншої людини.

-Досить мені погрожувати, Кемерон. Ти більше не маєш влади наді мною.-заявила я якомога впевненіше, та мій голос всеодно взявся хрипотою.

Знову його низький роздратований рик, після якого він хапає мене за волосся, так щоб я дивились просто йому в очі. Мені не боляче, проте лячно, бо чорт... мені це подобається.

-Ти певно забула з ким маєш справу.-прохрипів Кемерон, підтягнувши мою голову ближче. Його гаряче дихання опалило моє обличчя, а притаманний йому запах цигарок і мʼяти вдарив в ніс.

-З монстром.-виплюнула я, шукаючи як зробити йому боляче. Бо це був єдиний варіант відігнати від мене Тернера і дати моєму серцебиттю заспокоїтись. Не дозволити собі знову втрапити у ті тенета, які Кемерон плів, мов павук, а потів забирав жертву цілком і повністю у свою владу.

-Ти його створила, Софі.-прошепотів він і притягнув мене з такою силою, що я не мала змоги вирватись. Він нахабно торкнувся губами моїх вуст і заволодів черговим поцілунком, попри те, що я штовхала його, смикалась і навіть била кулаками в груди.

Він кусав їх, ніжно цілував, знов вривався в танець з моїм язиком і коли врешті наситився, відступив на крок назад, лишаючи мене вільною.

Я відчувала присмак крові у цьому поцілунку і лише коли Кемерон відступив, відчула що він прокусив мою губу. Я злизала язиком кров, доки хлопець палко за цим спостерігав і швико зʼїхала зі стільниці. Я мало не впала від почуттів, які мене переповнювали. Кров кипіла, а тіло бажало більшого попри усе, що сталось за мить до поцілунку.

-Більше ніколи не кажи, що я тебе не поцілую.-рівно і дуже холодно сказав Тернер.-Бо бл*ять це не тобі вирішувати.

______

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Я пройшов в кімнату, стягуючи з себе чорне худі. Мені необхідно було прийняти холодний душ, аби заспокоїтись і не взяти Софі просто на кухні. Не відчути її знову.

Вона прослідкувала за мною поглядом і відштовхнулась від стільниці, щоб піти слідом.

-Що ти робиш?-запитала Керр і від її голосу хотілось померти. Вона ніколи не була такою грубою і далекою від мене. Це розривало мене на частини і змушувало вигадувати як тримати її біля себе.

-Хочу прийняти душ.-відповів я і кинув худі на ліжко, лишившись лише в спортивних штанах. Кожен мій мʼяз був напружений лише від думки, що ось вона. Поруч. Бери скільки хочеш. Бери як хочеш...

А я в біса не міг.

-Вдома приймай душ.-гаркнула вона в мене за спиною і склала руки на грудях, займаючи оборонну позу. Я обернувся, ледь не вдарившись в неї і підняв кутик губ.

-Саме це я і роблю, пташко.-прошепотів я, трохи нахилившись до вуха Керр і торкнувся його пальцями. Все тіло обдало жаром і я зконцентрувався виключно на тому, щоб поцілувати її. Знову. Бо одного поцілунку було мало, щоб продовжувати жити.

Щоки Софі запалали від розуміння, що вона в моїй квартирі. У дівчини не було чим відповісти. І хоч я не хотів акцентувати на тому, що вона зараз в мене вдома, бо я ладен віддати їй усе, та мені довелось, інакше ця перепалка продовжувалася б ще довго.

-Досить вже опиратись мені, пташко.-прошепотів я і вона відкинула мою руку, змушуючи мене сердито стиснути її в кулак.-Я ледь не помер, доки дочекався швидкої, пташко. Це моя провина.-неочікувано самому для себе, прошепотів я і вираз обличчя Софі трохи помʼякшився.

Я знаю, що її тягне до мене так само, як і мене до неї. Ми одне ціле. Окремо нам не буде життя.

-Віддай мій телефон.-прошепотіла вона і певно здивувалась зміні свого голосу, бо спробувала відкашлятись. Я закотив очі і дістав з кишені мобільний, простягнувши їй. Вона мала б розуміти, що я користувався ним лише для того, щоб допомогти їй. Хотів побачити усі переписки, щоб дізнатись правду. Хто і коли їй писав. Хто погрожував. З ким вона спілкувалась і чи з власної волі.