18

СОФІ КЕРР

Двері в квартиру відчинились з жахливим скрипом. Кімнатою промайнув холодний зимній вітерець, що потрапив з вулиці. Я почула голоси і відставила чашку з гарячим чаєм, яку Інес принесла для мене кілька хвилин тому, на деревʼяну тумбочку біля ліжка.

Було вже близько до опівночі, на вулиці стемніло і тільки промінь від ліхтаря долинав з вікна. Я почувала себе набагато краще і вже навіть сходила в душ. Вимила липке після лихоманки тіло і брудне волосся. Перевдяглась у домашні спортивні штани чорного кольору і білий топ з рукавами. Інес змусила мене вдягти білі вʼязані шкарпетки, щоб мої ноги раптом не замерзли. Вона турбувалася про мене так, що хвороба з кожною хвилиною відступала далі й далі.

Подруга також допомогла мені замінити постіль і провітрити у кімнаті, аби всі бактерії не лишалась у повітрі.

Я сиділа по верх пухнастого покривала, яким було застелене ліжко, коли Інес встала. Вона кинула на мене трохи стривожений погляд і замʼялась.

-Це мабуть Шелбі. Піду подивлюсь.-сказала шатенка і метнулась на кухню.

Та я знала, що Шелбі не сам. Голос Тернера, що доносився з коридору викликав мурахи по тілу і я важко зітхнула.

Чи мала я якесь право, виганяти хлопця з його власної квартири? Певно що ні, але могла хоча б спробувати.

Бачити його тут, після усього що між нами сталось було вкрай боляче, бо я знала, що це чергова гра в почуття. Сьогодні він хвилюється за мене і вирішує усю купу моїх проблем, а завтра спатиме з тією блондинкою, яку в мене ж на очах, підчепив у клубі.

Як би я не хотіла цього визнавати, та я ревнувала.

Інес повернулась після швидкої розмови з хлопцями і сіла поряд.

-Софі, ми з Шелбі поїдемо додому. Треба трохи відпочити і прийняти душ.-сказала подруга і я з розумінням кивнула.

Вона більше ніж добу пробула біля мене, їй треба добряче виспатись і поїсти, крім того що привести себе до ладу.

-Звичайно, тобі не обов'язково бути моєю нянькою.-якомога щиріше посміхнулась я і подруга відповіла тим самим.-Якщо мені раптом стане гірше, я тобі подзвоню.-запевнила я і в цей момент Інес трохи зблідла.

Я не хотіла відпускати її. Мені було приємно відчути підтримку і турботу в момент слабкості, та ми всі дорослі люди і маємо визнати, що в кожного є своє життя.

-З тобою лишиться Кемерон. Він прослідкує...-та я не дозволила їй закінчить. Ця інформація буквально звалила б мене з ніг, якби я стояла.

-Що? Ні! Інес, будь ласка! Не дозволяйте йому тут лишатись!-знервовано почала я, вхопивши подругу за руку. Я боялась лишатись з ним один на один, бо вже здогадувалась чим це може закінчитись.

Інес важко зітхнула і жалісно на мене подивилась, ніби пояснюючи поглядом, що нічого не може вдіяти.

-Софі...це все ж таки його квартира.-прошепотіла дівчина.

Подруга ніби все розуміла. І мій стан, і все що сталось між мною і Кемероном. Та я одразу зрозуміла у чому справа. Відкинулась на спинку ліжка і склала руки на грудях.

-Гаразд.-погодилась я.

Тернер однозначно наказав їм поїхати і лишити нас удвох. Він цього хотів. Мав якийсь план чи принаймні налаштувався на розмову.

-Не ображайся, Софі.-занила Інес, прикривши очі і я кивнула. Вона недовірливо на мене подивилась, прикусила нижню губу і чекала моєї відповіді.

-Приїжджай завтра якомога раніше.-попросила я і дівчина засяяла, розуміючи, що я не збираюсь йти на конфлікт. Бо в цьому не було сенсу. Якщо вона і могла піти проти Тернера, то Шелбі не міг. А Інес мусила слухати свого хлопця, бо такі вже вони - гангстери. Хочуть усіх контролювати і відчувати себе головними.

-Гаразд! Буду о восьмій! Одужуй!-прощебетала вона, обіймаючи мене і встала з ліжка.-Надобраніч, Софі.

Я лениво помахала їй рукою і коли Інес вийшла, в кімнату заглянув Шелбі. Його волосся було трохи розтріпане, а сам він стомлений та в одночас веселий.

-Видужуй, Софі! Ми завтра повернемось!-гукнув він до мене і я кивнула, мило всміхаючись. Приємно було знову відчувати його дружній настрій до мене.

-Дякую!

Ще кілька хвилин метушні в коридорі і я почула як вхідні двері зачинились. За кілька хвилин у дворі почувся рик мотору і я зрозуміла, що Шелбі з моєю подругою поїхали.

Серце так швидко билось, що здавалось ось-ось в мене станеться серцевий напад.

Важкі кроки пересікли кухню і в дверях кімнати зʼявилась знайома постать.

Тернер в чорній толстовці і такого ж кольору спортивних штанах, склав руки в кишені і сперся плечем на дверну коробку. Він вивчав мене поглядом, ніби чекаючи реакції.

Та замість того, щоб почати діалог, я мовчки пройшлась по ньому поглядом знизу вверх і зупинилась на яскравих зелених очах. Вони палали вогнем, який буквально змушував мою шкіру відчути жар. Довгі переглядки один з одним затянулись, аж настільки, що стало незручно, та я витримала його погляд і впевнено вирішила, що перша не заговорю.

-Як ти себе почуваєш?-здався Тернер і від його голосу хребет вкрився мурахами. Чому я досі так на нього реагувала? Чому мліла від від його голосу?

-Нормально.-коротко відповіла я, намагаючись бути відстороненою.

Кемерон одразу зрозумів, що я уникаю з ним розмов і підняв кутик губ, досі не розриваючи наші погляди.

-Стіва посадять на один рік, а після два умовно.-повідомив він. Я полегшено зітхнула. Здавалось з плечей впав не просто камінь, а цілий мішок цегли.

В роті набралось багато слини, доки я онімівши, дивилась на Тернера. Важко її проковтнувши, я відкрила рота, та лише за кілька секунд наважилась на відповідь.

-Дякую. Це справедливо.-сказала я і привстала. Звісивши ноги з ліжка, я пройшлась поглядом по тумбочці і взяла в руки свою чашку з чаєм.

Від такої новини було важко встидіти на місці, тож я вирішила просто зробити вигляд, що давно збиралась піти на кухню і помити склянку.

Я пройшла повз Кемерона, потихеньку підійшла до раковини і відкривши воду, зробила заплановане.

Коли чашка стояла на місці, а я збиралась повернутись в кімнату, руки Кемерона раптом з гучним плеском впали на стільницю з обох боків від мене.