17

СОФІ КЕРР

Я відкрила очі і побачила перед собою розпливчатий образ Інес. Все паморочилось, страшенно боліла голова, а крім того я відчувала смердючий запах ліків, який викликав нудоту.

-Інес?-прошепотіла я, не одразу зрозумівши що сталось. Мій голос був хриплим і уривчатим, що злякало мене ще більше.

Дівчина щось проглядала в своєму телефоні і почувши міг голос підняла голову так швидко, що її темне волосся відкинулось назад.

-Софі! Господи, нарешті! Я так хвилювалась за тебе!-тарахкотіла подруга, підсівши трохи ближче і вхопивши мене за руку своїми гарячими пальцями.

-Що сталось?-запитала я, відчуваючи втрату сил і озноб.

Картинка перед очима нарешті перестала мерехтіти і я змогла роздивитись кімнату. На тумбочці поряд з ліжком стояли якісь ліки, з моєї вени на лівій руці стирчала голка з пластиковою трубкою, що вела до крапельниці. Страшенно смерділо оцтом і хворобою. Я помираю? Не схоже.

-Ти цілий день була непритомна. Я отримала твоє повідомлення і приїхала одразу як зрозуміла, що ти не відповідаєш. Швидка так довго їхала. Господи, добре що все минулось.-знервовано говорила Інес, безупину поглажуючи мою долоню. Вона як ніколи здалась близькою і потрібною. Я полегшено видихнула, зрозумівши, що комусь у цьому світі я таки потрібна.

Я погано усвідомлювала слова шатенки, та доклавши усіх зусиль згадала, що сталось. Я відчувала себе погано після нічної зміни на роботі і ось до чого це привело.

Гаразд, я мала зібрати себе докупи і уточнити усі подробиці, але перша думка в моїй голові промайнула так швидко, що я навіть не зрозуміла.

-Цілий день? Отже два дні минуло?-уточнила я і подруга спантеличено звела брови.

Її кучеряве волосся було зібране в неохайну гульку на потилиці, сірий светер і чорні джинси облягали усе тіло, а на ступнях я помітила вʼязані шкарпетки.

-Софі?-трохи нахилилась вона, сподіваючись почути пояснення.-Що ти маєш на увазі?

Не впевнена, що можу їй усе пояснити, тож просто панічно покрутила головою.

-Де мій телефон? Я маю перевірити пошту.-кажу я і намагаюсь привстати, та Інес тримає мене за плечі, не дозволяючи це зробити.

-Тихіше, Софі. Тобі ще не можна вставати. Крапельниця має закінчитись.-говорить подруга, але я розумію по її голосу, що від мене щось приховують. Певно щось дуже серйозне, якщо її голос пронизаний хвилюванням.

За недовгий час нашої дружби, я вивчила усі можливі інтонації подруги і добре розрізняла, що до чого.

-Інес?-заглядуючи їй в очі, запитуюю я. Трохи з нажимом. Трохи з вимогою.

Подруга важко зітхає і коли я кладу голову на подушку, переводить свій погляд на пальці, безупину смикаючи їх. Я знаю Інес не надто давно, та ці рухи однозначно свідчать про її знервованість. Ось що я маю на увазі, коли кажу що вивчила її.

-Твій телефон у Кема. Він поїхав до батька.-повідомила Інес і я прикрила очі. Чорт! До усіх проблем не вистачало тільки божевільного колишнього, який вирішує усі питання пістолетом.

-Він був тут?-якомога серйозніше запитала я. Гнів потихеньку розповзався по всьому тілу, ніби діки з тієї крапельниці. Я стиснула руку в кулак наскільки могла це зробити і похитала головою.

Мені не вірилось, що знаючи усю ситуацію, Інес дозволила Кемерону зʼявитись тут в момент моєї слабкості. В момент, коли я не могла контролювати ситуацію. Вона, як подруга, мала подбати про мою безпеку, а не наражати на ще більші неприємності.

-Пробач, Софі. Ти була непритомна, марила. Гукала Кема. Швидка ніяк не могла доїхати. Це все було так страшно, розумієш. Тому Шелбі подзвонив до Кема.-намагалась пояснити Інес. Мої щоки запалали від розуміння. Господи, я марила Тернером після тої сварки у клубі! Невже я аж така навіжена?

Інес знову торкнулась моєї руки і продовжила розповідь. Її голос тремтів, а очі бігали по всій кімнаті, ніби шукаючи хоч якусь зачіпку, яка б врятувала її.

Та я вже і сама все зрозуміла. Інес не винна. Винна я і мій язик. Чому, навіть коли я непритомна, мій язик не може сидіти за зубами?

Низка неочікуваних подій призвела до ще більш неочікуваних наслідків.

-Він примчався одразу ж. Софі, він так переживав. Сидів біля тебе, постійно обіймав. Ти сказала йому, що містер Тернер посадить Стіва. Він дочекався швидкої і коли тобі поставили крапельницю, забрав твій телефон і поїхав.

Як би дивно це не звучало, та я видихнула з полегшенням. Бо можливо зараз, він все ж врятує мене. Допоможе. Вирішить проблеми.

Або навпаки, зробить щось, від чого мені буде непереливки.

_______

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

-Що ти тут робиш?-голосно запитав батько, схопившись з великого офісного крісла в кабінеті свого маєтку. В ньому він виглядав ніби справжній лиходій. Біла шкіра обтягувала крісло і виділялась на фоні інших меблів.-Хто тебе сюди впустив? Я тебе не запрошував!

Голос чоловіка, чиє прізвище я носив, був грубим, майже гортанним. На ньому були сині брюки з дорого матеріалу і біла сорочка з золотими гудзиками.

Він завжди виглядав пафосно і дорого, навіть вдома. Я ніколи не розумів навіщо це. Він мав би хоч інколи бути справжнім, в домашніх трико і помʼятій футболці. Веселий і усміхнений. Мав би приділяти час родині.

Але здається, образ відчудженого і пихатого багатія був його справжнім нутром, бо я жодного разу не бачив його щасливим поряд з сімʼєю. А от в шкіряному кріслі його очі блищали.

Я зачинив за собою тяжку дубові двері і повільно пройшов до середини кабінету, всівшись на шкіряний диван гидкого коричневого кольору.

-Мені не потрібне запрошення.-відповів я і дістав з кишені спортивних штанів пачку цигарок. Запальничка «зіппо» чиркнула в моїй руці і цигарка спалахнула на мить вогником між моїх губ. Я затягнувся димом, який розповзся моїми легенями і все тіло розслабилось.

-Яке нахабство! Забирайся звідси, інакше я викличу охорону!-заявив батько і я похитав головою. Його заяви були сміховинні. Жодна охорона не впоралася б зі мною. Якби навіть була...