10

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

-Він мені вже набрид.-кажу я, потерши скроні і Шелбі важко зітхає. Друг вдягнений у чорний комбінезон, схожий до тих, в яких зазвичай приїздять електрики. Він висить у нього на стегнах, а по верх вдягнене чорне худі з черепом на спині.

-Слухай, Кем, може тобі варто лишити це все. Нехай буде як буде. Нащо тобі та Керр? Наші хлопці тільки і говорять, що ти пускаєш слину на цю повію.-безтурботно каже друг, накинувши капюшон, щоб сховатись від холоду і я хапаю його за худі, підтягнувши до себе.

-То передай нашим хлопцям, щоб позакривали свої роти.-гарчу я просто в обличчя рудому. Мене вже дратують всі ці плітки за спиною. Хоч я і попереджав своїх хлопців тримати язики за зубами, вони певно не надто слухаються мене. А втрачати авторитет я не збираюсь, тож ладен хоч зараз застрети всіх, хто хоч якось ображає пташку. Бо бляха це моя проблема, а не їх. Тільки я маю право висловлюватись про неї у схожій манері. Більше ніхто.

-Чого бляха ти заводишся?-гаркає Шелбі, відкинувши мої руки і я намагаюсь стриматись, щоб не розвалити його голову.

-Послухай мене уважно і передай це всім іншим. Якщо завтра я скажу їм впасти до ніг Керр, вони всі покірно впадуть, або спіймають лобом кулю.-гарчу я у відповідь.

Шелбі відштовхується від мене і поправляє свою кофту.

-В тебе їде дах, брате. Ти вже не тямиш, що робиш.-схвильовано каже він.-Софі зрадила тобі і вештається з Тайлером, а ти досі божеволієш від неї.

В цих словах є правда. Я досі скаженію від одного її подиху. Досі відчуваю навколо себе запах її волосся. І не знаю що з цим робити. Я ненавиджу Софі рівно стільки, скільки ж і кохаю. То як позбутись цієї хвороби?

Я дістаю з кинені джинс цигарку і підкурюю, тримаючи її між губ. Запальничка кілька разів чирхає, перед тим як видати помаранчеве полумʼя і врешті коли я видихаю дим, трохи заспокоююся.

Ми з Шелбі стоїмо поряд зі старим амбаром, в якому доненавна я тримав Інес та Кіта. Сьогодні я маю намір провести екскурсію по тутешнім місцям ще одному персонажу, який вже сидить у мене в печінках.

Легенький сніжок летить з неба, а все довкола вкривається сутінками. Холодні пориви вітру, піднімаюсь з землі затверділі сніжинки і бʼють ними просто в обличчя.

-Ти здається забув, як на цьому ж місці плакав через Інес. Вона теж зрадила тебе, якщо ти не забув.-нагадую я і Шелбі хитає головою. Я знаю, що говорити про це якесь божевілля. Я обіцяв собі що більше не згадаю тієї ситуації. Не ранитиму почуття друга. Та він перший встромив мені в спину ножа.

-Гаразд, роби що хочеш.-ображено піднімає руки Шелбі. Я бачу, що його це й досі чіпляє. І чіплятиме завжди, тож продовжую.

-Як ти пробачив її після цього всього?-питаю я, дивлячись на дорогу. Один єдиний фонар, що тут є, мерехтить, кидаючи кілька промінців на засніжені околиці. Сніг виблискує від цього і освітлює все навкруги.

-Кохаю. Тому й пробачив.-відповідає Шелбі.

Хлопець замерз, бо лишив куртку в амбарі. Він вдягнув цього сміхотворного комбінезона, щоб не забруднитись і на щастя приїхав раніше за мене, підготувавши все.-Ти ж теж пробачив Софі. Просто не маєш сил це визнати.

-Я не пробачив.-гаркаю я і кидаю на рудого злий погляд.

-То чого ж досі мариш нею?-таким самим тоном відповідає мені друг і стискаю зуби.

Кем, чого ти мариш клятою Керр? Невже тобі мало дівчат навколо? Невже не можеш знайти іншу?

Та не можу, бляха. Жодна не така як вона.

-Не знаю, Шелбі, ясно? Я злюсь на неї, але щоразу як бачу тану. Наче вона бляха зачарувала мене.-грубо відповідаю я.

Ці розмови порядком набридли, бо я не знаю як відповідати на усі ці питання. Не знаю, що можна з собою вдіяти, коли так шалено кохаєш.

-То бляха визначся вже, Тернер. Ми не можемо просто роками калічити всіх, хто до неї наближається!-гаркає Шелбі і ховає руки в кишені.-Я не збираюсь працювати її особистим охоронцем!

-То може ти знайдеш іншу роботу?-гаркаю я і Шелбі закочує очі.

-Ти знаєш, що не впораєшся без мене.-відповідає він якось з насмішкою.

Так, не впораюсь. Шелбі не просто мій підлеглий - він мій друг. Та я нізащо в цьому не зізнаюсь.

На щастя, я не встигаю відповісти, бо дві старі чорні автівки підїжджають до нас і з одної з них з-за керма виходить Юджин.

Він виглядає злим і гучно гепає дверима, а потім одразу підкурює.

-Він тут.-повідомляє хлопець і вітається за руку спочатку зі мною, потім з Шелбі.-Клянусь, Кем, якщо ти не скалічеш його, це зроблю я.-додає Юджин і Шелбі сміється. Це трохи піднімає мій настрій.

-Що сталось?-цікавиться рудий і Юджин сильно затягується цигаркою.

-З ним надто багато клопоту. Він всю дорогу верещав і хотів відкупитись. Сем трохи вальнув йому, щоб він врешті закрився, бо вже голова розболілась.

Шелбі весело сміється і ми ще якусь хвилину докурюємо, слухаючи як важко було впіймати цього набридливого персонажа.

Потім я жестом голови вказую хлопцям завести Тайлера в амбар і відкинувши недопалок, повільно йду до входу.

-Що ти робитимеш, якщо батько подасть до суду?-запитує Шелбі, крокуючи разом з Юджином позаду і я сміюсь.

-Вбʼю їх обох.

Рудий проводить долонею по волоссю і закочує очі. Юджин весело хмикає.

-Не можу дочекатись цього моменту.-каже хлопець.

-А далі що? Поліція врешті вийде на тебе.-нагадує Шелбі і я киваю.-Як ти доведеш свою непричетність?

Рудий набрид мені згадками про поліцію. Ніби колись його це турбувало. Гангстери Паялу не просто так тут тусуються. В нас є певна робота і певний дохід. Доки я керую тут усім, поліція мене не турбує.

-А ти мені навіщо?-піднімаю кутик губ я і відкидаю недопалок. Шелбі цокає язиком і покірно йде за мною. Він і сам знає, що домовиться з ким завгодно.

-Ти як завжди звалюєш на мене усю брудну роботу. Хто я? Твій «прикрий зад»? Чи може хлопчик на побігеньках? Чи я адвокат врешті решт?-роздратовано бурчить він і я відкриваю двері амбару. Юджин дружньо і зі сміхом плескає його по плечу.