9

СОФІ КЕРР

Я йду по коледжу повнісю пригнічена і відчуваю на собі дивні погляди студентів, а коли зупиняюсь біля своєї шафки, важко зітхаю.

На дверцятах наклеєні засоби жіночої гігієни і великими червоними літерами написано: повія.

Я вражена креативністю і винахідливістю людей які тут навчаються, проте це не може бути необразливо.

З чого взагалі хтось вирішив, що має право таке робити? Хоч би що там не було і якою зіркою Тернер тут не вважався, це підло. Розклеїти мою шафку такою бридотою? 

-Серйозно?-гарчу я собі під ніс і раптом хтось штовхає мене в плече. Болісний імпульс проходить по всій руці і з мого плеча падає сумка, а весь її вміст висипається просто на підлогу. Ручки гучно бряснули об плитку і покотилися в усі боки.

-Керр? Пробач не помітив.-каже до болю знайомий голос і я піднімаю очі на Ніка.

-Авжеж. Я така непомітна.-відповідаю я, присівши і намагаюсь зібрати усі свої речі.

-Ти не в настрої?-знущається він і нахиляється наді мною, ближче до мого вуха. Його волосся нагелене, а костюм випрасуваний як і завжди. Авжеж в перший день після канікул він має виглядати якнайкраще.-Певно через шафку? Не знаю чия то була ідея, та він креативний.-сміється хлопець і я вирівнююсь та відступаю.

Хлопець трохи засмаглий і я можу зробити висновок, що він провів цей вікенд десь біля моря.

-Так, гарна уява.-роздратовано відповідаю я і починаю здирати з шафки всю цю гидоту, дякуючи дівчатам, що ці засоби хоча б не використані.

-Знаєш, Софі.-починає Нік і спирається плечем на шафку поряд.-Чутки швидко розходяться і коли вже ти не з Тернером, то ніхто не боїться тебе чіпати.-каже він, натякаючи на те, що сьогоднішнє вітання було не останнім прикрим сюрпризом.

-А варто було б.-гарчу я, звузивши очі.-Бо я і без Тернера можу дати відсіч.

Нік сміється у відповідь і відштовхнувшись від шафки, йде далі по коридору.

-Я знав що ти повія, Керр, та не думав, що Тернеру ти знайдеш заміну швидше, ніж мені.-кидає він мені через плече і я закипаю.

-Йди до біса!-кричу я, жбурнувши в хлопця все, що здерла з шафки та Нік ігнорує це.

Взявши потрібні книги, я важко зітхаю і вирішую вийти на повітря, щоб трохи оговтатись від неприємного сюрпризу.

Діточкам мажорів певно надто сумно живеться, якщо вони цікавляться моїм життям більше ніж своїм. Насправді я і подумати не могла, що аж така популярна, щоб про мене збирати усі плітки.

Та легше від цього не стає.

На вулиці до мене підбігає Інес з двома паперовими філіжанками кави.

-Софі! Господи, я чула що сталось! Телепні! Ти маєш повідоми в ректорат про цей інцедент і винних покарають!-кричить вона, кидаючись мене обіймати. На ній широкі сині джинси, чорне пальто, а з-під нього видніється червоний вʼязаний светер.

-Хай йдуть до біса, я не збираюсь реагувати на ці дитячі провокації.-відповідаю я і дівчина дивиться мені в очі, щоб перевірити чи справді я в нормі.

-Софі, якщо ти не з Тернером, це не означає, що за тебе нема кому постояти, зрозуміла?-каже подруга і я щиро посміхаюсь її збентеженому вигляду.

Це не зовсім правда, бо вона б не змогла впоратись з усім цим. Якби тут був Кем, все було б простіше.

-Та годі, Інес. Я знаю, що ти розірвеш всіх на своєму шляху.-додаю я, хоча знаю, що це не так просто. Проте мені приємно думати, що я хоч комусь не така байдужа, як Кемерону.

Дівчина теж сміється разом зі мною і передає мені мою каву.

-З цукром?-з надією запитую я і вона киває.

-Як ти любиш.-тисне плечима вона.

Від цього приємного факту, що подруга знає яку каву я люблю, мені стає тепло в грудях.

-Дякую.-усміхаюсь я, обгорнувши пальці навколо паперової склянки. Це рятує від морозу, який пощіпує усе тіло.

-Ти як після вечірки? Я чула, що Тернер побив якогось хлопця через тебе.-починає Інес і я якусь мить мовчу, згадуючи той поцілунок. Від однієї думки про Тернера стає важко дихати, наче хтось забирає усе повітря з легень.

-В нормі.-відповідаю я і роблю ковток свого напою.

-Це певно про щось свідчить. Він і досі небайдужий до тебе. Не дозволяє тобі бути з кимось іншим, а Шелбі дав доручення тримати хлопців від тебе на відстані.-тисне плечима подруга.-Може вам варто поговорити і все зʼясувати?

-Це неможливо.-відповідаю я, опустивши голову.-Я намагалась мільйон разів, та він не хоче мене чути. Вчора сказав, що ніколи не пробачить.-пояснюю я.

-Але ж він досі кохає тебе!-вигукує Інес, щоб якось відстояти свою позицію.

-Він сказав що робить все це, щоб я ніколи більше не могла бути щасливою. Це не ревнощі, Інес. Це помста.-зітхаю я і дівчина дивиться на мене співчутливим поглядом.-Давай не про це.-прошу я.

-Гаразд. Закрили тему.-тихо погоджується вона.

Ми мовчки прямуємо на лавку під кремезним дубом, яку завжди обирали для обідів чи перерви на каву, щоб ще потеревенити про щось не надто важливе. Але раптом стається ще одна неочікувана прикрість.

За мить, збігаються півсотні студентів навколо мене і я навіть не встигаю нічого зрозуміти, як вони з веселим сміхом обсипають мене борошном.

-З поверненням, повія!-кричить хтось поряд.

-Як там в Паялі?-знущаються вони.

-Відсмокчеш, Керр?

Всі ці вигуки десь поряд зі мною ніщо в порівнянні з тим, що я вся в борошні і нічого не бачу. Дихати важко, бо білий порошок буквально всюди. В носі, в роті, на одязі і в волоссі.

-Відваліть, ідіоти! Я зараз піду в деканат! Вас покарають!-кричить Інес, намагаючись всіх розігнати, та їй не вдається, бо всім начхати. Тепер я просто іграшка, яка таким способом дає людям розважатись. Знущання і сміх продовжуються ще кілька хвилин, а потім так само різко як почались, вщухають.

Я якийсь час витираю очі долонями і позбавляюсь від жахливого смаку борошна в роті, а коли нарешті розплющую очі, бачу перед собою високу постать Кемерона.

_________