6

СОФІ КЕРР

Я навіть не відчувала що завтра Різдво, хоча все життя його обожнювала. Нейморівна атмосфера свята зблідла, на фоні усіх моїх проблем. В мене не було святкового настрою, не було на це часу і не було з ким його провести.

А от клуб, в якому я працювала, схоже відчував Різдво, як ніколи.

Всюди повісили гірлянди, святкові ялинки і тепер усі коктейлі подавали з червоно-зеленими трубочками, що було кольоровою гаммою цих вихідних.

Сьогодні і людей було більше ніж зазвичай.

Я дивувалась: чому ніхто не святкує Святвечір вдома, за столом? Чому усі тут?

Та потім Ребекка загрузила мене роботою і часу на думки про це вже не було.

Хоч я і любила Ребекку, та вона однаково трохи мені докучала своїми численними нагадуваннями, що мені треба поїсти чи тепліше вдягнутись. Жінка буквально вжилась в роль матері усього колективу і зокрема мене.

-Ти сьогодні якась бліда, Софі.-сказала вона замість привітань і торкнулась долонею мого лоба. Я прикрила очі, стомлено зітхнувши.

-Просто не виспалась.-потисла поечима я.

А хіба я могла виспатись, коли усі думки крутились навколо Кемерона, який став моїм рятівником вчора.

Я не відкидала можливості, що він це робив не через те, що гнівався, а через те що турбувався і це розпалювало в мені вогник надії.

Та яка б не виспана я була, мала працювати.

Я підійшла до одного із столиків, в самому кутку другого поверху, за яким відпочивали троє хлопців і прийняла замовлення.

-Три шоти, пляшка Джеку і піца. Вірно?-повнорила замовлення я і посміюючись, шатен із зачесаним назад волоссям кивнув. Він пробіг по мені поглядом і провів язиком по верхньому ряду зубів, оцінюючи мене.

-Як тебе звати?-нахабно запитав хлопець і я вказала ручкою на свій бейджик з імʼям, не бажаючи вести з ним розмову.-Софі? Гарно.-промуркотів він та я невідповіла на комплімент.

Хлопець був у сірих джинсах, блакинтій рубашці, яка майже до середина не зістібагась, а його обі блистіли у червоно-зелених променях стереосистеми.

-Не чіпай її, Зед. Це дівка Тернера.-сказав хлопець, який сидів поруч з ним і я насупила брови. Неприємно отримувати такі коментарі щодо себе.

-Ще щось будете замовляти?-запитала я, з потребою швидше втікти.

-Ні.-вже сердито гаркнув шатен і я мовчки пішла.

Я знала, що весь Паял був в курсі наших з Кемом відносин. Та чутки тут розлітались так швидко, що всі вже мали б знати - ми не разом. Проте я швидко викинула це з голови і продовжила працювати.

Близько десятої на барі зʼявилась Інес. Вона сіла на один з високих стільчиків і щось замовила в бармена, мило посміхаючись.

-Привіт.-сказала я, підійшовши до неї і подруга кинулась мене обіймати. Білі брюки їй пасували, а червона кофтинка додавала образу пікантних ноток.

-Софі! Що там вчора сталось? Кем страшенно лютував.-сказала вона і я похитала головою. Хіба бувають дні, коли він не лютує?

Проте вдаватись в подробиці я не мала бажання, можливо тому, що так робив і сам Кемерон.

-Нічого.-відповіла я, не бажаючи розповідати як Кемерон зі мною поводився, що казав і навіть про те, як підвіз додому, а потім викинув з машини мов непотріб.-Пробач, що не вийшло вчора зустрітись.

-Не страшно.-потисла плечима Інес і я сіла на стільчик поряд.-Про що ти хотіла поговорити?-запитала вона і я відчула мурахи по шкірі, коли згадала причину нашоїзустрічі.

-Насправді...-замʼялась я і зробила глибокий вдих, щоб зосередитися.-Хтось від мого імені подав позов на Стіва і тепер матір погрожує мені. Я думала... це ж Кемерон, так?

Інес довго вивчала моє обличчя, переварюючи інформацію, а потім потисла плечима. Щось в її збентеженні мене налякало і коли вона взяла мене за руку, я буквально затамувала подих.

-Це точно не Кем. Він після вашого розриву тільки пив. Навіть не виходив з дому. Єдине доручення, яке він дав Шелбі, це зайнятись часткою батькового бізнесу, та ти вже це певно знаєш.-пояснила Інес, погладивши великим пальцем мою долоню у заспокійливому жесті.

-Так.-кивнула я. Інес взяла зі стійки келих з газованою водою, який щойно поставив бармен і зробила ковток.

-Ніхто, крім нас чотирьох, не знав про тебе і Стіва.-заключила подруга і я задумалась. Щось було у цих словах.

-Справді. Тоді хто б це міг бути, якщо не Кем?-здивувалась я і скоса подивилась на подругу.

-Точно не я.-підняла руки Інес.-Пробач, та після тої нашої сварки...-вона ніяково опустила очі, тож мені і самій не хотілось про це згадувати.-Я більше нічого не роблю без твого відома.

-Може Шелбі?-обережно запитала я, щоб не образити Інес своєю здогадкою.

Яка взагалі є вірогідність, що Шелбі щось робитиме для мене, коли він навіть говорити зі мною не хоче?

-Я в курсі всіх його справ. Це точно не він.-запевнила подруга.

І від цього легше не ставало. Та Інес, щоб трохи мене відволікти, змінила тему. Вона пройшлась пальцями по своєму темному волоссі і мило всміхнулась.

-То як щодо Різдва? Ти завтра прийдеш на нашу вечірку?

_____________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Я весело потис руку Шелбі і ми обійнялись.

-З Різдвом, брате!-кричав рудий, аби хоч трохи перекричати гучну музику в своїй квартирі. Він був в червоних штанах і такого ж кольору новорічній шапці. Його торс був в слідах від поцілунків і я зрозумів, що сьогодні він «сексуальний санта».

-З Різдвом!-засміявся я у відповідь, передаючи другу пляшку віски.

Це було не звично, вітати когось зі святом, яке я не відмічав вже два роки поспіль, а до того лише отримував формальні слова вітання від батька та матері.

В батьківському маєтку взагалі тема свят була важкою, бо для цього треба було приділити дітям увагу, а батько цього дуже не любив. Тож, свята це не моє.

В квартирі було надто душно, багато народу і авжеж багато алкоголю. Столи завалені пляшками і паперовими склянками. Підлога усіяна конфіті і якимись блискучими стрічками, певно від ручного салюту, а в кімнаті стояла ялинка, біля якої зібралась купа народу, щоб фотографуватись.