Епілог

Через місяць

— Ти точно в цьому впевнена? — спитав Остап, взявши Терезу за руку, коли вони обоє вийшли від особистого юриста та хорошого друга її батька.

— Так, — дівчина заплющила очі, — це буде найкращим рішенням. Я розумію, що це все не для мене. Не хочу все зіпсувати.

— Але пройшов лише місяць. Ти можеш спробувати ще, може, попросити в когось консультації.

— Не хочу. Я ніколи не хотіла бути частиною цього. Але татовий бізнес один з найуспішніших тут, якщо не в цілій країні. То ж я не хочу нічого зіпсувати чи знищити репутацію, що батько вибудовував роками.

— Будь-яке твоє рішення буде правильним, — Остап обійняв дівчину за талію. 

— Він точно впорається. Значно краще, — Тереза ще раз перечитала документи і склавши їх, повернула назад у конверт. І це буде моє таке собі вибачення, — також туди вона кинула обручку зі смарагдом. 
Дівчина спробувала займатися справами батька, але після перших же переговорів, зрозуміла, що це зовсім не її. Терезі було страшно зробити щось не так, зіпсувати. А від її рішень залежала доля багатьох людей та справ. То ж не довго думаючи, вона вирішила подарувати їхню компанію Павлу. Вона й далі залишалась власницею, яка отримуватиме певний відсоток доходу, але всі справи, всі рішення та інше буде вирішувати Павло. Разом із батьковим юристом вони уклали всі потрібні договори та документи.

— А не було б краще його попередити? Він може відмовитись. Та навіть точно. Думаю, Павло досить гордий.

— Я попередила юриста про все. Що ніякої відмови бути не може. Ну і всі інші нюанси.

— Тебе вже ніяк неможливо відмовити? Я все-таки наполягаю на своєму спадку…

— Ні, — категорично сказала Тереза, — ці гроші залишаються у тебе. Я вже все вирішила, ти щойно сказав, що приймеш будь-яке моє рішення. 

— Добре, — Остап поцілував дівчину у скроню, — так люблю, коли ти у мене така серйозна.

— Не бреши, — Тереза засміялась, — ти любиш, коли я лагідна і добра.

— Звідки ти це знаєш? — Остап розвернув дівчину до себе обличчям, а вона закинула руки йому на шию.

— Я знаю про тебе все. Але й хочу знати ще більше.

— То ходімо, — він взяв її за руку, — дізнаєшся, як я вмію кричати від болю, коли падатиму з коня. А ти посмієшся.

— Добре, — Тереза знову засміялась, — але перед цим треба відправити конверт. 
І вони відправились на іподром, щоб навчити Остапа їздити верхи, а також Тереза захотіла побороти свій найбільший страх. Та чи справді впасти з коня було її найсильнішим жахом? Чи щось набагато серйозніше поселилось в її серці…

Щиро дякую усім за неймовірну активність у прочитанні♥️ сподіваюсь, що історія знайшла місце у вашому серці. Тому не забудьте поділитися в коментарях своїми враженнями, поставити сердечко♥️ 
Проте, ми не зовсім прощаємось з цими героями)) тому запрошую вас до наступної книги циклу та знайомством з історією Захара♥️