23

Остап.

Я кинувся за Єгором, бо прекрасно знав, наскільки сильною може бути його лють і здогадувався, що він міг задумати. Біля підʼїзду його вже не було, тому я кинувся першим-ліпшим шляхом і на щастя таки догнав брата.

— Стій! Та стій же! — я вхопив його за капюшон светра і потягнув.

— Що таке!? — крикнув він, — для чого ти мене зупиняєш? Чи ти думаєш, що я так легко залишу те, що Захар калічить мого брата? Яким би він не був моїм другом, але ти — моя сімʼя. І я не дозволю тебе ображати.

— Єгоре, заспокійся, — я намагався акуратно віддихатись, бо ребра ще досі сильно боліли, — ти краще за мене знаєш, що Захар небезпечна людина. Я зараз не буду питати тебе, чим він займається, зараз не до цього. Але думаю, що ти сам розумієш, що якщо ти йому щось заподієш, то постраждати можемо ми обоє.

— Чому він це зробив? — спитав Єгор і я побачив, як сильно він стиснув щелепу.

— Щоб я не пхав носа у його справи, — я відвів голову вбік, — сказав, що ти говорив йому, що я питаю про це. І ще я образив Діану.

— Що? — пирснув він сміхом, — ти і образив?

— Зараз не про це зовсім! — я вже практично кричав, — прошу, не треба нічого робити, нікуди їхати. Я хвилююсь за те, що він може тобі зробити.

— Знову, — брат закотив очі, — знову ти хвилюєшся за мене. Як же мене це дістало! Я не хлопчисько, щоб постійно повчати та хвилюватися!

— Єгоре…— я важко видихнув, — будь ласка, послухай мене. Захар не та людина, з ким варто задиратися. Він навіть не схожий на всіх тих твоїх сумнівних друзів з минулого. Те що він завжди ходить в костюмі, не робить його якимось надійним чи відповідальним. Давай зараз повернемось додому.

— Я просто… побачив твої синці, твоє обличчя. Всередині все аж закипіло, що хтось посмів зачепити тебе пальцем. Сам собі я обіцяв захищати тебе, коли батька нестало. І сам себе я зрадив.

— Не картай себе. Все буде добре, — в той момент мною керували якісь особливі почуття, бо я взяв і просто обійняв брата. Востаннє я робив це, коли він приїхав після смерті тата. Єгор піддався мені і теж обійняв ще сильніше. 
Я був дуже радий тому, що він послухав мене і заспокоївся. Інакше не уявляю, що той Захар міг зробити. Тим більше, брат тільки недавно пішоу на ту сумнівну роботу, але навіт за той короткий час я побачив, що він змінився і став серйознішим. Не хотілося псувати йому налагодження життя. В квартирі ми вирішили поїсти, що було можливо знайти в холодильнику, трохи поговорили і розійшлись по кімнатах. Зайшовши до себе, я відчув запах Терези. В голові одразу зʼявилось все те, що між нами тут відбувалося і я мимоволі посміхнувся. Вирішив заправити ліжко і коли нагнувся, то побачив на підлозі білу футболку. Це була її. Мабуть вона поспіхом одягалась і переплутала свою річ з моєю. Я підніс футболку до носа та відчув ще насиченіший запах дівчини в перемішку з її парфумами. Впавши на ліжко, продовжував тримати футболку біля обличчя. Прикривши очі, я почав уявляти, що Тереза зараз тут поряд зі мною та обіймає мене, настільки сильним був цей запах. Або мені так здавалось. А потім я занепокоївся, бо у дівчини щось сталося, але вона нічого мені не захотіла сказати. 
Наступного ранку на роботі я не міг зібрати себе докупи. Все валилося з рук і мене це страшенно дратувало, але я продовжував хвилюватись за Терезу. Тому зрештою не витримав і швидко вийшовши на вулицю, взяв свій телефон та подзвонив їй. Вона підняла слухавку і не чекаючи я відразу заговорив.

— Терезо, як ти? Що сталося?

— Мій тато в лікарні, присмерті. І поки я більше нічого не знаю, — вона заплакала і всередині в мене все наче стиснулося. Я зовсім не знаю її батька, ніколи не бачив його, лише з розповідей. Але те, як сильно вона зараз плаче змушує сумувати мене разом з Терезою. У мене вже нема тата і я розумію, який це страшний біль.

— Я можу чимось допомогти тобі? — я дав час їх трохи поплакати і заговорив через декілька хвилин. 
Зі всього, що можна було сказати, Тереза попросила, щоб я був поряд. Ці слова розбили мене і зібрали наново. Адже саме того, що вона просить, зараз дати їй я не можу, бо нам не можна бути поряд. Я спробував заспокоїти дівчину, але внутрішній голос підказував бути рішучим, тому не думаючи, я запропонував приїхати.

— Ні, — звісно ж, вона відмовила, — тут усі мої рідні, чоловік… Це небезпечно.

— Але я не можу залишити тебе в такому стані саму.

— Я щось вигадаю, обіцяю, — я почув, що її голос став трохи спокійнішим і від цього мені полегшало, хоч і не сильно. 
Тереза завершила дзвінок, а я глянув на темний екран телефону і міцніше стиснув його. Було дуже гидко почувати себе таким немічним і безпорадним у цій ситуації. Більше за все на світі я зараз хотів би бути поряд з нею, підтримувати, заспокоювати, обіймати і стати Терезі надійною опорою та захистом. Натомість я стирчу тут в цьому дурному ресторані і не можу їй навіть спокійно подзвонити та поговорити. Я казав, що те, що дівчина фіктивно одружена для мене не має значення, але тепер розумію, що це починає мене бісити. Цілий день я чекав на дзвінок від Терези, але все наше спілкування обмежилось декількома повідомленнями. Я розумію, як їй зараз важко і що вона мабуть не хоче нічого, крім того, щоб тато одужав. Але мій внутрішній егоїзм чомусь прокинувся саме зараз і від цього стало неприємно від самого себе. Я ледве допрацював цю дурнувату робочу зміну і поплентався додому. Єдина радість була, що завтра у мене робота ввечері, то хоча б посплю. 
Вранці я пробудився чомусь занадто рано запланованого і відразу ж перевірив телефон, проте там було порожньо. Лежати в ліжку не хотілося, то ж я вирішив піти заварити собі кави. Єгора вдома вже не було і якщо чесно, мені стало байдуже, куди він ходить. За деякий час я почув рингтон телефона і відразу кинувся до нього, з надією, що це Тереза. Але телефонувала мама, що здивувало мене не менше. Адже ми з нею в більшості випадків спілкуємось в переписці, бо вона майже завжди зайнята роботою. Вже стільки років таким чином вона намагається притупити біль втрати.