21

Остап.

Я поцілува її. Зі всієї сили своїх почуттів і того, як сильно скучив за нею. Цей поцілунок був просто моїм криком про те, як я кохаю Терезу. Її ніжна шкіра пахла чимось солодким, від чого мені хотілось цілувати дівчину ще сильніше. Спочатку в моїй голові зʼявився сором, що я практично накинувся на неї і що можливо їй це неприємно, але Тереза навпаки відповідала мені взаємністю і здається, мала натиск ще більший ніж у мене. В якийсь момент це мене розвеселило і я не втримався і посміхнувся.

— Щось не так? — схвильовано і важко дихаючи спитала Тереза.

— Ні, — я продовжував сміятись та провів рукою по її волоссю. Воно було рівне, то я спробував накрутити його на палець, імітуючи кучері.

— Вибач…я…я мабуть трохи захопилась, — вона прикрила очі і теж легенько усміхнулась.

— Я думав, що це ти налякаєшся мого такого… пристрасного поцілунку.

— Просто я так скучила, — вона прошепотіла, — і досі не можу повірити, що ми разом. Мені здається, що ти от-от зникнеш, а я не встигну побути з тобою достатньо.

— Ну минулого разу зникла ти, — я підняв одну брову.

— Не треба зараз про погане, — вона обійняла мене за шию і уважно дивилась в очі, — я не хочу більше відпускати тебе.

Я дивився в її темні очі, наче дві безодні, і відчував, що просто зникаю в них. Всередині все кипіло від бажання, тому я поцілував її знову. Здається, Тереза все зрозуміла, бо піддалась ще швидше і сіла мені на коліна, щоб було зручніше. Я тримав її за талію, а дівчина обіймала мене за шию. Запах Терези наче розійшовся по всій моїй кімнаті, я навіть забув про те, що у мене все болить. І це зводило з розуму. Я не втримався і запустив руки Терезі під футболку. Її шкіра палала, а мої пальці були холодними, від цього вона легенько здригнулась, але коли я почав водити руками по її спині, то повністю розслабилась. Тереза опустила руки і теж провела ними по моїй шкірі. Від цього у мене наче мороз по шкірі пройшов, це все здавалось таким нереальним…наче я сплю. Вона притислась до мене сильніше і я зрозумів, на що Тереза натякає. Так, і я теж дуже цього хотів. Тому вже за декілька хвилин ми були вже практично без одягу… 
Ці відчуття незрівняти ні з чим. Коли ти так близько до людини, яку кохаєш і за якою так сильно сумував довгі десять років. Коли її шкіра торкається до твоєї, ти відчуваєш таке рідне тепло, ніжний приємний запах волосся. Коли поцілунки частіші, ніж дихання і хочеться вже просто задихнутися від цієї насолоди. Я завжди уявляв, як мала б відбутись наша зустріч, але ніколи й подумати не міг, що ми станемо практично коханцями, які мусять ховатися. Але це заводило мене ще сильніше. Коли Тереза затремтіла, я обійняв її та сильніше вкрив ковдрою. Вона поклала голову та долоню мені на груди. В цей момент я був впевнений, що можу звернути гори.

— Розкажи мені…— тихо сказала вона.

— Що? 

— Про ці свої десять років. Я хочу знати, що з тобою відбувалося.

— Насправді, — я прикрив очі, бо все-таки неприємних подій було більше, — нічого цікавого.

— Будь ласка, — Тереза підняла голову, — мені важливо це. Я…я відчуваю себе винною в тому, що зникла так раптово, тому хочу зрозуміти, як ти жив, що робив. 

— Коли ти перестала відповідати на дзвінки, то я пішов до Діани і почав розпитувати. Але вона, звісно ж, нічого мені не сказала. Захар так само. Вони казали, що ти просто поїхала і вони нічого не знають. Я якось намагався ще вигадати щось, але марно. Так і потім закінчив школу, поступив в університет на омріяну спеціальність, але в подальшому виявилось, що роботу зі своїм дипломом я знайти не можу. Коли мені було двадцять, помер тато… У нього був рак. Його виявили випадково, шанс був, але він занадто швидко прогресував. І тоді ж у Єгора поїхав дах через це. Він спивався, підсів на наркотики, мало не вбив себе… Це один з найгірших періодів цих років. Я зрозумів, що не можу бути вдома, що все це дуже гнітить мене. І переїхав сюди. Влаштувався у той ресторан. Потім певними маніпуляціями змусив приїхати сюди і Єгора. Він ще тут трохи чудив, але зрештою заспокоївся. Тепер працює у Захара.

— Що? — вона різко піднялась і сіла, прикриваючись ковдрою, — у цього покидька?

— Терезо, — я спробував заспокоїти її, але це все було марно.

— І що він там робить у нього? Теж гроші вимагає у людей?

— Я не знаю, — я закинув руки на потилицю і вперся головою до стіни, — після того, як я намагався дізнатися про те, Захар дав зрозуміти, що не варто. Власне, тому ми й не особливо у дружніх стосунках.

— Тобто… він і раніше тобі щось заподіяв? — я бачив, як сильно вона стисла щелепу і спробував розрядити ситуацію.

— Ну годі. Краще… краще тепер ти розкажи, що робила ці десять років. Мені теж цікаво.

— Ой, — Тереза закотила очі, — тоді тато просто з самого ранку приїхав і заштовхав мене в авто. Відібрав телефон, просто зачинив у кімнаті в прямому сенсі. Змусив мене вчитися та готуватись до вступу. Я до сьогоднішнього дня не розумію його такої поведінки. Думала, що буду навчатись тут, але він відправив мене на інший кінець країни. І далі весь час Семен Анатолійович вкладав мені в голову те, що я спадкоємиця його справи і зобовʼязана знати все, що стосується нашого бізнесу. Все це настільки мене дратувало і злило, що за весь час я сама відчула, як змінилась. Я не хотіла бути більше тою дівчинкою, з якою її тато грав у настільний теніс і їздив на велосипеді. Не хотіла мати його кучері. Тому й… зробила усе це. А потім я ніби-то випадково познайомилась з чоловіком. І ніби-то випадково ми одружились. А виявляється це було сплановано заздалегідь. Тільки на той момент мені стало вже байдуже і я погодилась, думала, це буде весело.

— А твій чоловік? Він хотів весілля?

— Йому було ще більше байдуже, ніж мені. Його цікавить лише його робота і майбутня фірма. Вони всі там страшні акули бізнесу. І тільки я між ними маленька рибка, яка не знає, що їй робити.

— А може в твого батька є причини, що він так сильно хоче віддати все тобі?