20

Тереза.

— Що це за дурниці, — я піднялась на рівні ноги, — я думала, що ти вже занадто дорослий для чергових розіграшів.

— Розумієш, Терезочко… розіграші вже давно скінчились, — він почав ходити по кабінету, начебто розглядаючи стелаж з книгами.

— То поясни. Що це за фото? — я сховала тремтячі руки в кишені.

— Це маленький компромат. На тебе і твого нещасного коханого Остапчика.

— Що!? — я пирснула сміхом, — який ще компромат? Ти при своєму розумі?

— Я не маю часу панькатися, тому коротко і по суті, — Захар швидким кроком опинився біля столу і вказав пальцем на одну з фотографій. Це було тоді, коли ми з Остапом ховались за рестораном, коли я приїжджала з ним поговорити. Мороз пробіг по шкірі. Невже Захар для чогось слідкував за нами?

— Я слухаю, — льодяним тоном сказала я.

— Є у мене такий собі невеликий дар. Опинятись завжди у потрібний час і в потрібному місці…

— Ти казав, що це буде коротко, — я зі злістю перебила його.

— Молодець, — він широко посміхнувся, — отже, після вашого весілля, вже в кінці я випадково опинився поряд з твоїм батьком та Павлом. Вони розмовляли. Про те, про се. А потім я почув, що твій недочоловік планує створювати власну фірму, а твій таточко дуже цьому радий і хоче всіляко допомогти. І як же це було передбачувано, що важливою умовою інвестицій у ці всі речі є бездоганна репутація вашої нової молодої сімʼї, — Захар плеснув у долоні, а я була така напружена, що від такої неочікуваності аж підскочила.

— До чого ти хилиш?

— Я продовжую, не хвилюйся, — роздратовано сказав брат, — а наступного дня кого ж я зустрічаю? Правильно, Остапчика. Я звісно спочатку його не впізнав, але потім згадав, яка ж моя сестричка закохана в нього. І як виявилось він в неї. Десять років минуло, а почуття не зникли. Як мило.

— Захаре, до чого ти хилиш!? — я вже практично кричала.

— Ну чому так складно, — він закотив очі.

— Зачекай… тобто… ти це… тобто ти навмисно…

— Памʼятаєш, ти губила сережку на дні народженні мами? Ну ти не губила її, я побачив, як вона впала і просто наступив на неї. Треба ж було якось підштовхнути вас до спалаху нових почуттів. Але ви обоє трохи гальмівні. Довелося діяти вже прямо і викласти тобі все як є.

— Ну і… чого ти хочеш?

— Я чекав цього питання, — він клацнув пальцями і швидко вхопивши з мого столу ручку та папірець, написав щось там і простягнув мені.

— Що…

— І це в доларах, на хвилиночку, — він перебив мене.

— Ти знущаєшся!? — я кричала, — це ж такі гроші... і за що!? За просто фото?

— Це не просто фото. Це — репутація. Твоя, твого Павла, твого батька, батька Павла… ваших обох сімей та вашого бізнесу.

— Який же ти мерзотник, — процідила я крізь зуби, — нащо тобі такі гроші?

— Моєму бізнесу теж потрібне певне фінансування. Але, на жаль, одруженням я цього досягти не зможу. Ніяк, — Захар самовдоволено посміхнувся.

— Як ти можеш…— я відчула, що очі стають мокрими, — як ти можеш вимагати в мене такі гроші…

— А ти бачиш на цих знімках ще когось крім Терези та Остапа? На жаль, в твого коханого грошей як кіт наплакав. Бідолаха ніяк не допрацюється хоча б до адміністратора.

— Я думала ти любиш мене, — я зі злістю випалила це, скривившись, — думала, що хоч ми і не рідні, але між нами є якийсь особливий звʼязок. 

— Ну він був… напевно. Але зараз, зізнаюся, на сімʼю мені начхати. В мене є я та моя справа.

— А якщо я не дам тобі цих грошей? — рішуче спитала.

— Ти даси, — його посмішка викликала у мене огиду, — ти зробиш все, щоб зберегти свою сімʼю. Я отримую гроші і ці фото залишаються лише у тебе на памʼять і більше ніде не зʼявляються. Насправді… я довго думав, чи варто це все робити. Хотів відтягнути якнайдовше… але твій тупий Остап мене розізлив так, що чекати я більше не захотів. Подякуєш йому, — Захар вдарив долонею по столі і різко розвернувшись, попрямував до дверей.

— Ти негідник! — крикнула йому в спину.

— Дякую, — він глянув через плече, — до речі, фото можеш залишити собі. Ви там такі миленькі. Чекатиму тебе сьогодні ввечері у ресторані, де було ваше весілля, — брат зник за дверима. 
Я різко гепнула на крісло і вхопилась руками за голову, дивлячись на ці фотографії. Їх було дуже багато. Момент, коли ми ховаємось за рестораном і коли сиділи в тому парку на лавці. Це насправді дуже страшно. Хтось так пильно слідкував за нами, а ми й не помітили. Потім я перевела погляд на папірець з написаною сумою. Це були дуже великі гроші. Вони у мене були, бо всі роки я багато відкладала для того, щоб пошвидше втекти з цього дому. І якщо я віддам цю суму йому, то просто залишуся ні з чим. Першою думкою було просто незважати на це і забути. Але Захар правий, я не зможу. Не зможу так просто підставити геть усіх. Особливо Павла, який лише вчора сказав, щоб все було добре і він отримав гроші для своєї фірми. Я швидко зібрала фотографії, запхала назад у конверт і сховала його у одній з шухляд столу поміж різними паперами. Мою почало трясти і я обійняла себе руками. Стало огидно від усвідомлення, яким насправді є Захар. Яка він людина. А я все життя ним захоплювалась і хотіла, щоб він був моїм рідним братом.  
Весь день я провела у важких роздумах, навіть нічого не їла. На щастя, до вечора повернулась лише мама, яка була втомлена і пішла відпочити у свою кімнату, тому я навіть не повинна була їй нічого казати. То ж зібравшись і взявши сумку з грішми, я сіла у своє авто. Через похмуру погоду, сьогодні потемнішало значно швидше. Я їхала і відчувала, як спітніли мої долоні. Дурнувате хвилювання охопило мене, наче я їхала на якісь тортури. 
Зайшовши всередину до ресторану, я ніде не знайшла брата, але мені сказали, що такий тут був і вказали на його столик. Спочатку я хотіла почекати його тут, але різко стало дуже душно, тому я швидко вийшла надвір. На стоянці було авто Захара, але навіть там не виявилось брата. Мені це здавалось дуже дивним, а коли я повернулась до входу, то почула якийсь дивний шум у внутрішньому дворі ресторану. Спочатку я не зовсім розуміла, що відбувається, але підійшовши ближче просто була шокована. Це був Захар і… Остап. Вони билися, наче скажені, перевертаючись по землі. Я швидко підбігла до них та різко відштовхнула Захара, який в той момент був над Остапом. Почала кричати на нього та вичитувати, але як було видно, брату це все байдуже. Він лиш переконував, що ні в чому не винен.