19

Тереза.

Дорога до батьків Павла була якоюсь надто довгою і нудною, хоча насправді жили вони не так далеко. Мама хотіла напроситись до нас в авто разом з татом, щоб їхати вчотирьох, але я категорично відмовила. Може це і дивно, та я зовсім не хочу бути в такому маленькому просторі поряд з батьком. Дуже закортіло запалити цигарку, так сильно, що я аж потерла долоні до штанів. Але я пообіцяла собі покинути цю звичку, тому намагалась думати про щось інше. Телефон дзижчав повідомленнями, як я встигла глянути, від Остапа, але зараз я зовсім не маю змоги їх читати чи тим більше подзвонити до нього. Павло знову всю дорогу промовчав. Хоч і в авто він завжди був такий, проте зараз чомусь я відчувала по-особливому небезпечну напругу. Або це просто я сама себе накручую через те, що хвилююсь, щоб він не дізнався про Остапа. Коли ми зупинились біля будинку, Павло не поспішав чомусь виходити, але знову ж продовжував мовчати. Мене наче хтось колов голкою під лопаткою, настільки було якось неприємно і напружено. Я кидала короткі погляди на свого фіктивного чоловіка, але заговорити теж не наважувалась.

— Зовсім не хочу тут бути, — врешті порушив приблизно двадцятихвилинне мовчання Павло.

— Чому? — швидко спитала.

— Не знаю. Немає настрою, а я люблю приїжджати до батьків у хорошому гуморі.

— А куди зник твій настрій? Мені здається, я ніколи не бачила тебе таким… напруженим.

Павло кинув на мене швидкий погляд і всередині наче щось затряслось. Він не сказав ні слова, але навіть без цього я зрозуміла, що чоловік натякає на мене. Чи може це знов моя параноя. Потім нарешті він вийшов з авто і я поспішила за ним. У домі його батьків я була лише два рази, тому не почувала себе тут впевнено чи спокійно. Мої мама і тато уже сиділи за невеликим столиком та розмовляли. Хоч і я відмовила Павлу, на вечерю ми все ж трохи запізнились. Коли заходили до вітальні, Семен Анатолійович провів мене важким поглядом. Мене це розізлило, але все, на що я спромоглась, це просто знизити плечима. За деякий час нас запросили за стіл. І атмосфера була мʼяко кажучи жахливою. Усе через те, що постійний жартівник та веселий Павло зараз просто постійно мовчав, ліниво колупаючись у своїй тарілці. Я теж не говорила ні слова, лише наші батьки спілкувались більше, як завжди, про свій бізнес. Я поклала руку Павлу на коліно і запитально глянула, але він лише натягнуто посміхнувся та продовжив мучити свій салат.

— Цей шлюб став справді дуже вдалою ідеєю, — заговорив батько Павла, — наші партнери просто у захваті. Особливо ті, що, на жаль, сімʼю завести не змогли. Кажуть, що наші сімейні цінності їх настільки вражають, що вони готові нам всіляко допомагати.

— Так, я теж про це хотів сказати, — підтримав розмову мій батько, — справи йдуть просто чудово. Якщо ще деякий час наші діти будуть зʼявлятись разом на заходах з потрібними людьми, то вкладень буде більше ніж достатньо для того, щоб Павло зміг відкрити свою власну фірму, про яку так мріє.

— Синку… ти це чуєш? — мама Павла звернулась до нього, адже сиділа з іншого боку. Він підняв голову і оглянувши всіх, слабо посміхнувся.

— Так. Так, я теж чув про ці хороші новини. Це те, чого я дуже прагну. Сподіваюсь, що усе вийде, — його голос був наче деревʼяний і мені від цього чомусь стало дуже сумно. Було зрозуміло тепер точно, що його щось турбує, але що саме, чоловік і не думав казати.

— Скоро дружина одного з наших партнерів буде відкривати чи то салон краси, чи що, я забув, — продовжив батько Павла, — по секрету мені сказали, що в честь цього буде невеликий прийом. Думаю, там усе і вирішиться. 

Далі розмови були про все і ні про що, ніби у простій звичайній сімʼї. І лише ми з Павлом практично не втручались у цю розмову. Я нервово мнула серветку під столом, а Павло, схрестивши руки на грудях, дивився кудись перед собою. Потім за деякий час різко підвівся, вибачився і пішов кудись геть. Спочатку я сиділа і лише дивилась в той бік, де він зник, але потім таки вирішила його знайти. Як я й казала, у цьому будинку орієнтувалась погано, тому спочатку ледь не заблукала, але потім таки знайшла його. Це була наче невелика бібліотека, де посередині стояв величезний глобус. Але як я зрозуміла, це був бар, тому що Павло стояв поряд і тримав у руках вже чи ще порожню склянку.

— Що з тобою? — тихо спитала я і підійшла ближче.

— Нічого, все добре, — він важко видихнув і я відчула запах алкоголю. Отже, склянка уже порожня.

— Не прикидайся. Ти сам не свій, я зовсім не впізнаю тебе.

— Як і я тебе, — гостро кинув він, — але ж я не допитую. 

— Серйозно? — я підняла одну брову, — а хто хотів звабити мене декілька годин тому?

— Я просто хотів тебе, — Павло злісно відкинув кришку глобуса і дістав пляшку, — хотів трохи розслабитись, забутись. Але ти відмовила.

— Від чого ти хотів забутись? — я підійшла ще ближче і провела долонею по його руці від плеча вниз. Було важко бачити його в якомусь такому пригніченому стані, то ж хотілось якось підтримати його.

— Ти не уявляєш, як мене все це дістало вже. Танцювати перед тими дурними багатіями, вдавати і тримати обличчя, лиш би вони погодились вкласти гроші у твою справу. Але я дуже сильно цього хочу, практично все своє свідоме життя я знав, що буду як батько, отримаю власну фірму. Буду вести свої справи сам і це все буде лише моє. Тому зараз я дуже хвилююсь, щоб усе вийшло. Залишилось ще так мало і чомусь саме зараз я дуже переживаю.

— Я впевнена, що все буде добре, — я знову доторкнулась до нього, — ти так гориш цією справою, що впораєшся з усім. Я вірю в тебе.

— Дякую, — Павло допив свій алкоголь і поставив стакан на невелику поличку біля глобуса, — все ж цей успіх і завдяки тобі, завдяки нашому шлюбу.

— Ну… я не особливо на щось впливаю.

— Ти впливаєш на мене, — він охопив мене за талію і притиснувши до себе, поцілував в шию. Я відчувала, що алкоголь трохи вдарив йому в голову, бо його завжди впевнені рухи зараз набули незвичної розкутості та хтивості.