18

Остап.

Я присів від болю і тримався рукою за обличчя. Коли на деякий час полегшало, я глянув на свою долоню і побачив, що вона практично вся в крові, яка напевно текла з мого носа. Різко заболіла голова і я прикривши очі, притулився чолом до дверей. Захар спочатку просто стояв і мовчки спостерігав, як я корчусь від болю, а потім присів, щоб бути зі мною на одному рівні.

— Ти мабуть трохи недочуваєш? Чи не розумієш слів?

— Чого ти хочеш? — важко вимовив я і відчув металевий присмак крові на губах. Було дуже боляче, але я не подавав виду.

— Я. Сказав. Тобі. Не. Лізти, — випльовував кожне слово він, — а ти продовжуєш допитуватись. Якось не складається це все.

— У що ти втягнув Єгора!? — голосно спитав я і від цього ще сильніше заболіла голова, а потім потекла кров з носа.

— Він сам погодився на те, що я запропонував, — Захар різко став на ноги, — я нікого силою нікуди не затягую, Остапчику.

— Ти мерзота! — я вхопився за ручку дверей та дуже важко піднявся, намагаючись втримати рівновагу.

— Перепрошую, — він сіпнув головою і дуже артистично здивувався, — тобто я зводжу тебе з коханою і після цього ще й ти ображаєш мене? Ну це вже геть дурня.

— Тепер я сумніваюсь у тому, що ти зробив це з благородної доброти.

— Ти зовсім не знаєш мене, — холодно сказав Захар, — але я тебе попереджаю востаннє. Ще раз ти будеш щось допитуватись у Єгора чи у будь-кого ще, наша розмова буде дуже відрізнятись від цієї, — він вказав пальцем на підлогу.

— Я не боюся тебе, — я хрипло засміявся, — ти нічого не зможеш мені зробити. Не посмієш. Яким би покидьком ти не був, але Терезу любиш. Через неї ти не заподієш мені нічого. 
Але Захар ніби озвірів. Він вхопив мене за футболку і зі всієї сили вдарив об стіну. Я відчув різкий біль у потилиці, але продовжував дивитись йому прямо в очі. А там був просто пекельний вогонь злості та ненависті. Я взагалі не вірив, що Захар може бути таким.

— Слухай сюди, — він шипів, наче змій, — зараз я роблю вигляд, що не чув цього всього. А ти запамʼятовуєш те, що я тобі сказав. І ще… ти образив Діану, то це все ще і за неї. Так, вона трохи дурепа і я давно їй казав тебе забути, але ти з нею вчинив дуже негарно. Тому думаю, мабуть знаєш, що треба зробити, — він різко відпустив мене і відійшов на декілька кроків назад.

— Як добре…— я важко дихав, то ж слова давались дуже нелегко, — що ти справді не брат Терези. Не рідний. Тоді ти напевно б убив мене просто тут.

— Об тебе й руки не хочеться бруднити, — суворо сказав Захар, — от…бляха, але забруднив через тебе улюблений піджак, — я глянув на чоловіка і побачив на його одязі невелику пляму від крові.

— Це щоб ти памʼятав про мене, — я вимучено посміхнувся.

Захар більше нічого не сказав, а лиш мовчки розвернувся та пішов. Я ж сповз по стіні, закинувши голову назад і продовжував важко дихати. Тепер нема жодних сумнівів, що те чим займається Захар це незаконно та кримінально. І він заманив туди Єгора. Я продовжував сидіти в коридорі і хоч трохи набратись сил. Перелякана сусідка побачила мене і хотіла викликати всі можливі служби. Але я переконав її, що все нормально, лиш попросив провести до квартири. Вже там я пішов до ванни, щоб змити усю кров та перевдягтись. Під очима одразу ж зʼявились синці, на обличчі була досить широка рана. На щастя, ніс наче цілий. Продовжувала боліти голова та живіт, далі важко було дихати. Я хотів подзвонити до Терези, та потім зупинив себе, бо ж не знаю напевне чи матиме змогу вона говорити. Тому лише написав повідомлення, що дуже сильно хочу зустрітись, але поки вона не відповідала. Потім важким кроком вийшов на балкон, щоб трохи подихати свіжим повітрям. Але дихати досі було неприємно важко. Потім запаморочилась голова і я швидко зайшовши всередину кімнати, ліг на диван, щоб заспокоїтись. Не помітив, як заснув, а прокинувся вже тоді, коли мене почав будити Єгор.

— Остапе! Остапе… що…— брат зробив вражений вираз обличчя, — що з тобою?

— Нічого, — я важко вимовив і повільно підвівся, щоб сісти, — просто твій найкращий друг приходив, для того, щоб поговорити зі мною. Ти ж йому розповів, що я питаю про нього, правда ж!? — я практично кричав.

— Я не… що ти маєш на увазі? — Єгор виглядав дуже спантеличено і я починав розуміти, що він нічого не знає.

— Це Захар зробив зі мною. За те що я «лізу» в його справи.

— Це жахливо… Я просто…просто сказав, що ти питав. І я в нього спитав чи можу тобі розповісти. Але він нічого не відповів, тому я вирішив, що не варто нічого тобі казати.

— Ну зате він прийшов і сказав мені все сам, — я важко піднявся на ноги.

— Правду сказав?

— Єгоре, ти знущаєшся!? — я знову закричав, — глянь на мене, ось! Ось що він мені «сказав». Не лізти. І що наступного разу розмова буде зовсім іншою. От до чого доводить те, що я хвилююсь за тебе.

— А я ж не просив цього робити, — грубо сказав брат, — ти міг просто змиритись. І тоді всього цього не було б.

— Знаєш, — я гірко засміявся, — з мене досить. Я більше не хочу ніяк допомагати тобі. Рятувати зі всього гімна, в яке ти влазил. Роби що хочеш. Мені вже байдуже! — гаркнув я і важким кроком пішов до своєї кімнати. 
Якась дурнувата злість охопила мене і я не хотів їй пручатися. Єгор дорослий чоловік, а я продовжую з ним няньчитись та пробую оберігати від будь-яких проблем. А навіщо? Хіба ж він сам не здатен на це. А якщо й ні, то яка мені різниця? Він ніколи не цінував того, що я для нього робив. Коли врятував Єгору життя, то він вирішив мене проклинати і казати, що у всьому винен я. То ж тепер буде абсолютно байдуже на будь-що, куди він вляпається чи що натворить. У мене достатньо своїх проблем. І вертаючись до них, я глянув на екран свого телефону і зрозумів, що за весь день Тереза так і не подзвонила. Відповіла лише на мої повідомлення, що вона зайнята і звʼяжеться зі мною потім. І я зрозумів, що мене охоплює жахлива ревність, якої раніше ніколи не було. Коли ми були разом, то їй подзвонив чоловік. Тобто вони зараз можуть бути десь лише двоє. Я почав думати, що раптом за стільки часу вона могла і закохатись у цього Павла, а зі мною бачиться лише через наше минуле. Думки просто розривали мою голову, яка й так продовжувала шалено боліти. Тому я вирішив просто лягти спати, адже завтра вранці мушу йти на роботу.