17

Тереза.

— Не зрозуміла? — я підняла одну брову.

— Я про все знаю, — Діана зачинила голосно двері і пройшовши далі по кабінету, різко розвернулась до мене, — про тебе і Остапа.

— І що? Що ти можеш знати? — зовні я виглядала максимально байдуже, але всередині відчула, як починала наростати тривога.

— Знаю все. Як ви десять років тому бігали на таємні побачення, він дарував тобі квіти. Ти втікала через вікно. Думала, що настільки вправна, що я цього не помічала?

— Це все було давно. Для чого ти зараз про це говориш? — роздратовано спитала я.

— Тому що ти все зіпсувала! Навіть тепер.

— Діано, ти можеш вже нарешті нормально пояснити, чого ти сюди прийшла і кидаєш мені якісь дурні звинувачення, — я зміряла сестру поглядом і пройшла до столу, впершись об нього руками.

— Я кохаю його, ясно? Вже більше десяти років. І мала надію, що у нас може щось скластись. А тут ти приїхала… І все зіпсувала. Я думала, що твій тато зможе все вирішити, забравши тоді тебе. Але нічого не змінилося! Остап і дивитись на мене не хоче!

— Стій-стій, що? — я різко випрямилась, — до чого тут мій тато? Чи це… невже? Невже через тебе тоді він приїхав по мене? Зачинив мене вдома! Це ти йому все розповіла!? — я відчула, як повільно підіймається злість десь від живота і вгору.

— Так, бо я хотіла, щоб ти якнайшвидше поїхала! — Діана вже практично кричала, — але це не допомогло, бо Остап досі кохає тебе, що б я не робила.

— Діано, я не можу повірити, — я прикрила очі, — хто ще з нас зрадниця.

— Навіщо він тобі тепер, Терезо? Ти заміжня, у тебе є чудовий чоловік. Ти ж не будеш зраджувати його, хоч і не кохаєш, але ваш шлюб для вас важливий.

— Я не розумію, яке тобі є діло до цього!? — я рявкнула, — чого ти втручаєшся в моє життя? 

— Бо я знаю, що ви бачились з Остапом. Мені усе розповів Захар.

— Ну і що? Діано, я не бачу зараз сенсу у всій цій розмові, — я підійшла ближче, стукаючи підборами, — тобі треба заспокоїтись.

— А тобі визначитись, — вона прошипіла, — чи ти гарна дружина, чи бігаєш до коханця.

— Пішла геть! — я виплюнула їй це в обличчя, але в Діани не зʼявилось жодних емоцій.

— А я всюди тебе шукаю, — в кабінет вальяжно зайшов Захар, — привіт, Терезо. Як життя?

— Нормально, — я схрестила руки на грудях, — ти щось хотів?

— Так, я шукав Діану, бо вже треба їхати. А ви що тут… щось не так?

— Нічого, — сестра кинула на мене косий погляд і не попрощавшись пішла геть.

— Ти про це знав? — я сверлила поглядом брата, — кажи.

— Знав про що? — він підняв обидві брови.

— Що вона закохана в Остапа.

— Ох, ти про це… Знав, звісно. Діана дуже погано бреше. І звісно ж знав, що вона здала тебе. Але пообіцяв їй, що буду мовчати.

— Ну звичайно ж, — я істерично засміялась, — вона твоя рідна сестра, звісно ти будеш захищати її.

— Я захищаю лише себе, — він зробив нудьгуючий вираз обличчя, — чи ти думаєш, що я мовчав просто так.

— Мені треба побути самій, — я різко відвернулась і підійшла до стелажа з книгами, шукаючи щось самій собі невідоме.

— І як ваші успіхи з Остапом? — Захар теж підійшов ближче до мене і заговорив тихіше.

— Для чого ти питаєш?

— Дорогенька, я читав твій зошит. Там були такі почуття, що я мало не заплакав. Звичайно я хвилюватимусь, це ж завдяки мені ви змогли знову зустрітися.

— Захаре, будь ласка… залиш мене. Тим більше, ти поспішаєш.

— Точно, — він відповів, наче я дійсно нагадала йому про це, — що ж, ще побачимось, Терезо, — Захар вийшов і я залишилась сама.  
Всередині зародилась величезна образа на Діану, що вона так вчинила зі мною. Всі ці роки сестра слухала, як я страждаю через свого батька, як він знущається наді мною. Слухала і співчувала. А насправді була винною в цьому всьому. Я взяла невелику статуетку, що колись виграла на дурному шкільному конкурсі та зі всієї сили кинула нею об стіну. Тонкий метал відразу розлетівся на дрібні шматки, а мені стало трохи легше. Але нерви все одно не зникли, тому зараз мені хотілося опинитися поряд лише з однією людиною, тому я швидко написала Остапу, що хочу з ним зустрітись.

— Діана дещо забула у мене, — я пройшла до вітальні, де якраз сиділа уся моя сімʼя, — мушу терміново їй це відвезти.

— Все нормально? — спитав Павло, — бо здалося, що вона звідси їхала якась сумна. Ще й на вулиці сварилась із Захаром.

— Ну те що вони вічно сваряться не дивно. А була сумна…— я замовчала, бо треба було щось вигадувати, — бо так сталося. Не можу ж я розповідати усі її таємниці. Я буду за пів години, — я швидко протараторила і пішла до дверей.

— Терезо, — Павло наздогнав мене і виглядав він якимось дуже дивним, — з тобою все нормально? Ти останніми днями якась надто дивна. Я маю про щось знати?

— Ні-ні, все нормально. Просто… просто може якісь магнітні бурі. Не хвилюйся, — я поклала руку йому на плече і залишила акуратний поцілунок на щоці, щоб розслабити його. Павло ніби повірив мені, тому я швидко вибігла надвір і пішла до авто. Сьогодні захотілось їхати самій. 
Зустріч з Остапом я назначила в парку зовсім в іншому кінці міста, подалі від ймовірних знайомих очей. Я приїхалс трохи раніше, то ж дістала з сумочки папери, що хаотично запихала, щоб в разі чого показати, що це дійсно забула Діана. І поки я це все роздивлялась, поруч зʼявився Остам. Він спочатку вирішив пожартувати і це трохи підняло мені настрій. Я сказала, що часу в нас небагато, а він поцілував мене. В той момент хотілося розчинитись у цьому поцілунку і ніколи більше ніде не зʼявлятись. Я тулилась до Остапа, ніби він в будь-яку мить може втекти чи зникнути. Хотілося відчувати кожеш сантиметр його шкіри, чути запах, ніжний голос. Через ці десять років мої почуття до нього стали лише сильнішими. Я розповіла йому про Діану, а Остап сказав, що вчора ввечері вона приходила до нього. Мене це дуже розізлило. По-перше, вона могла нас помітити, а по-друге, чого вона взагалі там була? На що сподівається? Що він передумає і закохається в неї? Ревність миттєво зʼявилась у моїй свідомості та більше я не вважала Діану такою простою, як вона завжди себе поводила.