15

Тереза.

За вечерею всі були в хорошому настрої, розмовляли, батько навіть жартував, не згадував про роботу та бізнес і не чіплявся до мене. Навіть не було жодного важкого косого погляду в мій бік. Але все те, що відбувалося навколо я слухала лише перший декілька хвилин, бо потім повністю погрузла у своїх думках і всі розмови та сміх проходили повз мене. Я прокручувала в голові те, що сказав мені Захар. Згадувала кожен запис свого зошита, фотографію. Усвідомлювала, точніше, намагалась усвідомити, що у мене є номер телефону і я можу побачити його, зустрітись з Остапом. Нервово перебираючи пальцями серветку під столом, я згадала той останній літній вечір, який ми провели разом. Це наче було в інакшому житті та наче не зі мною. Я дивилась кудись перед собою, погрузнувши в цих роздумах, що не одразу зрозуміла, що хтось звертається до мене.

— Терезо. Терезо! — намагався достукатись до мене Павло.

— Що? — я сіпнулась, — а, так… я… Я тут.

— З тобою все нормально? — мама косо глянула на мене, — сидиш весь вечір мовчки, не звертаєш на нас уваги. Ти навіть нічого не зʼїла. Як ти почуваєшся? Не захворіла часом?

— Ні-ні, все добре. Просто щось немає апетиту. Якась…втомлена. Але це пройде.

— Точно все нормально? — Павло нахилився до мене ближче, — ти ще й бліда якась.

— А може ви вже вирішили виконати моє прохання? — весело сказав тато, але від цього я відчула, що почервоніла.

— Вибачте, — я підвелась на ноги, — мені треба трохи подихати. Я піду надвір. 
Я встала зі столу під пильний погляд сімʼї і криво посміхнувшись, швидким кроком поспішила на терасу. Але зрозуміла, що тут бути мені зовсім не хочеться, тому пішла далі до конюшні, де голосно іржав мій любий Скай. Побачивши мене, кінь задоволено фиркнув і підійшов трохт ближче. Я погладила його по голові та обійняла за шию. Як же я давно не приходила сюди, так сумувала за своїм другом. Його масивна шия була теплою, від цього тепла мені стало набагато спокійніше. Хоч і було темно, але чорна шерсть блистіла навіть від слабкого світла конюшні. Я відпустила Ская і підійшла до мішка, щоб взяти звідти морквину і трохи погодувати коня. Скільки разів я уявляла, як їду верхи. Відчуваю під собою потужну кінську силу, неймовірну швидкість. Вітер розвіває моє волосся, захоплює подих і я щаслива. Але страх досі сильніший за мої мрії і кожного разу, коли уявляю себе на коні, починає нити нога і я згадую ті жахливі місяці в гіпсі та довгу реабілітацію. Зі Скаєм я пробула десь близько двох годин. Він допоміг мені заспокоїтись та трохи забутись. На прощання я поцілувала його в ніс і побажавши доброї ночі, повернулась в будинок. Звісно ж, я вся пропахла стайнею та конем, тому швидко пішла в душ, щоб змити з себе весь сьогоднішній день та перевдягнутись. Коли повернулась до кімнати, то Павло уже лежав в ліжку.

— Де ти була? — він уважно спостерігав за мною.

— У конюшні. Давно не провідувала Ская, — коротко відповіла я.

— А, твій кінь. Так дивно, ти його так любиш, але досі не наважилась знову сісти верхи.

— Тому що я досі памʼятаю, як це боляче, коли тобі намагаються зібрати ногу по шматках.

— Ти так сильно впала? — Павло підняв брови у здивуванні.

— Так, — я сильно гепнула на ліжко, — пощастило приземлитися ногою прямо на камінь. Це було жахливо. Але я не хочу зараз про це говорити.

— Що з тобою сьогодні таке? — чоловік сів, щоб бути навпроти моїх очей, — після розмови з Захаром ти сама не своя. Що він такого тобі сказав?

— Та він тут ні до чого, — я махнула рукою, — і взагалі, зі мною все нормально. Просто отакий поганий день. Завтра буде краще.

— Ну як знаєш. Але я хочу допомогти тобі. Ти знаєш, я завжди вислухаю тебе.

Я кивнула і мовчки дивилась на Павла. Наш шлюб це просто ілюзія, забаганка Семена Анатолійовича. Ми одне одному практично ніхто, хоч і проводимо час досить…різноманітно. Але він насправді хороший чоловік, розумний, добрий, веселий. Хоч і спочатку він трохи дратував мене, але зараз все якось змінилось. І мені від цього страшенно дивно.

— Павло…— невпенено сказала я.

— Що? — він відповів, не відриваючись від свого телефона.

— Скажи, а ти міг би… ну, ти зміг би покохати мене?

— Що-що? — він різко відклав ґаджет та підсунувся до мене ближче, — що це за такі провокативні питання?

— Мені просто цікаво, — я примружила очі.

— А звідки ти знаєш, що я скажу тобі правду? — він посміхнувся.

— Справді? Так ти тільки те і робиш, що завжди говориш її, — я закотила очі.

— Ну добре-добре. Дай подумаю, — він надув губи, — ну може б і покохав. Якби треба було, якби захотів. Ти неймовірна дівчина і мені подобається з тобою проводити час. Але я не граю в одні ворота, — Павло підморгнув мені і знову взяв до рук смартфон.

— Щ-що ти маєш… тобто в одні ворота? — я нахмурилась.

— Терезо, я не ідіот. Та взагалі, тільки ідіот може не зрозуміти, що ти давно закохана. І не в мене.

— Звідки ти це взяв!? — я здивовано витріщилась на нього і відчула, як сильніше забилося серце.

— Ти ж знаєш, я палкий чоловік. І люблю те, що приносить мені задоволення. Також я завжди за всім спостерігаю.

— Ну і що?

— Коли ми з тобою були разом, то ти ніколи не дивилась мені в очі, — байдуже відповів Павло.

— Не зрозуміла?

— Тобі могло бути шалено приємно, ти могла кричати від задоволення. Але ти ніколи не дивилась мені в очі. Жодного разу. Ти або заплющувала їх, або дивилась кудись вбік. А на мене — ніколи.

— І ти по такій дрібниці робиш висновки? — я фиркнула, бо зрозуміла, що таки він каже правду. Мені постійно було соромно дивитись на Павла, наче я зраджую.

— Це не дрібниці, люба, — він натягнуто посміхнувся, — але я так і не можу зрозуміти, хто так сильно заполонив твоє серце.

— Це… неважливо.

— О то я правий? І ти справді закохана? — зацікавлено спитав Павло.

— Ні! Все, я втомилась. Буду спати, — я голосно вимкнула світло і накрившись ковдрою по вуха, відвернулась до нього спиною. Не хотілось більше з ним розмовляти та піддаватись «психологічному аналізу». 
 Але заснути мені так і не вийшло. Я так і продовжувала лежати на одному боці дивлячись між шпарину штор на вулицю, де яскраво світив місяць. Мене не покидало бажання ще раз подзвонити на той номер і почути голос Остапа. Хоча, якщо це справді той офіціант, то я вже чула його. І від того шістнадцятилітнього хлопця нічого не залишилось. Вже коли був світанок, я підійшла до вікна та впустила світло в кімнату. Павло легенько сіпнув обличчям, але не прокинувся. Я сходила в ванну, перевдяглася і вийшла на балкон, щоб вдихнути ранкову прохододу. Донеслось іржання Ская з конюшні і я посміхнулась. Він ніби відчував, що я на вулиці і почую його.