13

Тереза.

Я стояла навпроти дзеркала і обирала, яку сукню найкраще одягнути сьогодні. Настрій у мене був чудовий, то ж і захотілось трохи відсвяткувати це красивим вбранням. Павло вийшов з душу знову голий і знову витирався вже у кімнаті.

— Чому ти ніколи не можеш зробити цього, як і всі інші люди, одразу в ванній? — я глянула на нього у відображенні дзеркала, а потім продовжила займатись своїми справами.

— Тому що там душно. Я люблю дуже гарячу воду, а від неї купа пари. Можна задихнутися, — чоловік підійшов до мене та обійняв за талію, — або я хочу тебе звабити.

— Невже було мало? — я підняла одну брову.

— Мені завжди мало, ти ж знаєш, — він хитро посміхнувся і поцілував мене в шию, — але від тебе вчора я такого не очікував.

— Я просто хотіла трохи…розслабитись. Забутись. А тут ти такий зʼявився гарний і ще й з розщіпнутою сорочкою.

— Ти тільки скажи і я завжди не буду використовувати ці декілька ґудзиків, — Павло розвів руки.

— Та досить вже, — я закотила очі і нарешті обрала сукню, — нас чекають на сніданок. Якщо знову запізнимось, то Семен Анатолійович знову ввімкне свої моралі.

— Невже так приємно називати батька імʼям та по-батькові?

— Я вже казала, він не тато. Він — начальник. Як поводиться, так і називаю.

— Але ж він нічого поганого для тебе не хоче, навпаки. Чого ти так реагуєш.

— Годі, — я кинула на Павла злий погляд, — не хочу більше про це говорити. Пішли, — я вийшла з кімнати і швидко пішла до вітальні. Він наздогнав мене і зайшли ми вже разом, як і мало б бути для вигляду. 
Обстановка була ніби-то нормальною, ніякої напруги я не відчувала, то ж мій хороший настрій продовжував бути хорошим. Спочатку всі мовчали і просто їли і це була найкраща тиша. Але сніданок повільно підходив до завершення, а дурнуваті ідеї мого батька — ні.

— Я дуже радий, що ви так гарно ладнаєте, — почав свій монолог тато і я серцем відчувала, що це не просто так, — ваш союз справді зміцнив наші старання і компанії від цього лише в плюсі. Це надзвичайно приємно. Ми говорили з твоїми батьками, Павле, і дійшли згоди, що для ідеального закріплення нашої угоди потрібен онук. Ну чи онучка.

— Що!? — я ледь не захлинулась чаєм і голосно закашляла, глянувши на Павла. Він же сидів із задоволеною усмішкою і хитрим погдядом дивився в мій бік.

— Доню, що таке? — стурбовано заговорила мама.

— Нічого, — я розвела руками, — нічого, як завжди. Хтось щось вирішує замість мене. 

— Це не замість, — батько глянув своїм важким поглядом, — це для тебе.

— Що? Я хіба принтер? Чи, я не знаю, пекар? Ой, захотілось мені дитинки, раз-раз-раз, зліпила, спекла. Так чи що!?

— Терезо, заспокійся, — прошепотів Павло і поклав руку мені на спину.

— Не буду! — я підвелась на ноги, — я могла стерпіти багато чого, але вимагати від мене дитини без мого бажання це вже край! — я різко кинула серветку на стіл і швидко пішла геть на терасу, а з неї до невеликої камʼяної альтанки. Всередині все кипіло від злості. Я мала передбачити це, хіба ж одним весіллям вони б обійшлися? Повернувши голову, побачила, що Павло йде за мною. Мені не хотілося його ображати, але якщо зараз він почне мене переконувати, то я напевно дам йому в носа.

— Чому я не здивований, — він поклав руки мені на спину і спробував притулити до себе. Я ж напружила тіло, щоб йому це не вдалося.

— Відчепися. Я бачила, ти був дуже радий цій пропозиції.

— Ну напевно так. Але ти мабуть таки погано мене ще знаєш. Я зрадів, бо прекрасно знаю, звідки зʼявляються діти. І мені подобається це.

— Не хочу чути зараз твоїх дурних жартів, — я скинула його руки зі своїх плечей і відійшла на декілька кроків.

— Терезо, ти поводишся як мала дитина, — він провів мене поглядом, — дуже неправильно.

— Ти хочеш мене вчити, як я маю реагувати на абсурд?

— Послухай, — Павло нервово видихнув, — чим більше ти протестуєш, тим сильніше твій батько тебе стискає в своєму кулаці. Подумай про це. Якби ти тихенько погоджувалась з тим, що він каже, то все було б трохи інакше. В кращий бік для тебе. Можна погодитись, але не обовʼязково виконувати. Розумієш?

— Я вже тихо і спокійно погодилась на шлюб з тобою, — я вперлась руками до камʼяної балки. Приємний холод трохи остудив мої нерви, — і отримала позаштатного психолога.

— Не повіриш, але психологія багато що вирішує у справах бізнесу, — Павло наважився підійти трохи ближче.

— От бачиш, ти просто ідеально підходиш для цієї роботи. Ти все розумієш, все знаєш. А мені це й даром не треба. Я не хочу мати нічого спільного з цим бізнесом, з тими партнерами, документами, цифрами… Я хочу просто спокійно жити. Так як я хочу.

— Ти ж розумієш, що це неможливо, — він схрестив руки, — ти народилась в цьому світі. І мусиш продовжувати ці справи.

— Будь ласка, залиш мене саму, — я відвернулась від нього і впершись ліктями до камʼяних перил, дивилась в далечінь.

— І не подумаю, — він підійшов ще ближче, — щоб ти знову побігла по чергові цигарки, нізащо, — Павло став впритул до мене і обійняв за талію, — я заспокою тебе й так.

— Думаєш це так легко? — я розвернулась і опинилась своїм обличчям дуже близько до його. Дивилась у його медові очі і наче відчувала солодкий присмак на губах.

— Бачиш, — шепотів Павло, — ти вже не нервуєшся. А думаєш про мене.

— Ще чого, — я закотила очі.

— Хочеш мене поцілувати, — він не випускав мене зі своїх обіймів, а я ніби починала танути, — якщо хочеш, то не соромся. Я нікому не розповім про нашу маленьку таємницю.

Його шепіт був ніби якесь заклинання, бо я одразу ж розслабилась і опинилась наче в трансі. Губи різко стали надто сухими і я облизала їх. Павло хитро посміхнувся одним кутиком губ і нахилився трохи ближче. Я прикрила очі, очікуючи неминуче. Але слух різонув різкий і дуже знайомий голос.

— Оце так! — я виглянула з-за Павла і побачила Захара, що стояв неподалік і тішився на всі тридцять два, — я очікував побачити всяке, але щоб таке.