12

Остап.

Я довго крутився у своєму ліжку та все ніяк не міг заснути.  В голові був рій думок. Про те, як же я помилився, що піддався Захару та зізнався Терезі, хоча вона і не впізнала мене, не повірила. Про те, що той же Захар дав щось Єгору. Брата досі ще не було вдома і мене це трохи бентежило. Він зараз вразливий, а Захар чомусь викликає у мене якусь тривогу, не хотілося б, щоб вони мали якісь спільні справи. Але Єгор не сказав мені нічого… Отже, щось таки є. За деякий час я таки почув гурткіт вхідних дверей. Не знаю, що мною керувало, але просто чекати я не міг. Підірвавшись з ліжка, я вдав, що йду попити води. Тихо підійшов до дверей, де спав Єгор і легенько привідкрив їх. Єгор був повернений до мене спиною, але я все ж вирішив, що він заснув. Тому тихо повернувся в коридор і знайшов його куртку. Довго шукати не довелося, бо вже в першій кишені знайшов той конверт. Всередині була невелика, та все ж хороша сума грошей і якийсь ключ. Все, що спало мені на думку, що може він позичив у Захара гроші та можливо це ключ від якоїсь квартири. Я трохи заспокоївся, бо ніяких заборонених речовин там не було. То вже зі спокійною душею таки пішов спати. 
Вранці брат уже знову щось робив на кухні, навіть посвистував. Я ж ледь встав з ліжка, страшенно боліло все тіло, навіть важко було ступити на ноги. Я трохи розімʼявся і теж прийшов на кухню, відчуваючи приємний аромат.

— Доброго ранку, — привітався Єгор, нарізаючи якийсь салат. Я цьому не здивований, бо вдома він дуже часто любив готувати.

— Не добрий, — я позіхнув, — мною наче асфальт закатували.

— Думаю тобі треба трохи відпочити, — він зміряв мене коротким поглядом і продовжив готувати.

— До речі…— нарешті наважився я сказати про це, — я бачився з Захаром, він казав, що ви зустрілися.

— Угу.

— А чому ти нічого про це не згадував?

— Забув, напевно, — Єгор знизив плечима.

— А вчора де ти так довго був?

— Це що допит!? — брат грубо спитав, піднявши розлючений погляд.

— Мені просто цікаво.

— Я не збираюся перед тобою відчитуватися. Вчора мав справи, з Захаром ми справді бачилися. Щось ще?

— Тоді потім з гівна будеш витягувати себе сам, — я сіпнув однією щокою.

— А я не просив мені допомагати, ясно!? Я вже давно мав бути разом з татом, але ти якогось біса врятував мене! Я хотів померти… 

— Не говори цю дурню, будь ласка, — я скривився, — ти мій брат і я…

— Я твій старший брат. Тому можу вирішувати як жити своє життя сам. І більше не хочу, щоб ти втручався в мої справи, ясно!?

— Тоді може варто знайти собі окреме житло? — зі злістю сказав я і сверлив Єгора поглядом.

Він глянув на мене і промовчав, продовжуючи робити свої справи. Прекрасно. Якісь свої темні справи за моєю спиною він готовий робити, а взяти на себе якусь іншу відповідальність — то це просто мовчанка. Я не хотів більше знаходитися з ним поряд, тому повернувся до своєї кімнати. Тут у мене теж був балкон, тому вийшов трохи подихати свіжим, вже не зовсім ранішнім повітрям. Я не хотів сваритися з Єгором, але і не хочу, щоб він знову встряг у щось, що може йому нашкодити. Він мій брат і я справді люблю його і хвилююсь. Батько завжди казав, що ми маємо захищати одне одного. І все-таки я не можу просто так чекати, тому вирішив зробити те, про що мабуть ще довго буду шкодувати. Написав Діані та домовився про зустріч. Вона одразу погодилась і навіть нічого не спитала. Наскільки ж це дивно з її боку. Коли я виходив з дому, Єгор продовжував бути на кухні. Я сказав, що йду, але він ніби не почув мене, проігнорував. На це я не звернув уваги, тому просто вийшов. 

— Привіт, — Діана привіталась першою і розплилась в широкій щасливій посмішці.

— Привіт, вибач, я трохи запізнився, — я сів навпроти неї за столиком, бо ми домовились зустрітися у невеликому кафе недалеко від нашого ресторану.

— Я така рада, що ти запросив мене. Так давно нікуди не виходила. А тут ще й така приємна компанія.

— Ем…так…насправді, я до тебе у деякій справі, — я почав стукати пальцями по столу.

— Так, я слухаю, — вона продовжувала посміхатися. Невже Діана настільки рада мене бачити.

— Скажи, будь ласка, ти знаєш, де працює чи чим займається Захар?

Діана вмить похмурнішала, наче я розповів їй щось надзвичайно огидне. Спочатку вона мовчала і уважно дививилась на мене важким поглядом. Я прочистив горло і відвернувся вбік, бо вже було важко це витримувати.

— Тобто… ти заради цього захотів зустрітися? — через деякий час нарешті заговорила дівчина.

— Власне так. Бо Захар зустрічався з Єгором і щось йому запропонував, я думаю. Тому хочу впевнитись, що це «щось» не принесе брату шкоди.

— Я не знаю, чим займається Захар, — з нотами злості в голосі заговорила Діана, — він приховує це від мене і від батьків. Особливо від мене. Тому якщо ти хочеш щось дізнатися, то варто питати в нього особисто.

— Ясно, — я я зробив глибокий вдих і видих, — отже це точно щось не надто добре, якщо він це нікому не розповідає.

— Остапе, — якось різко Діана мене перебила, — а ти вже бачився з Терезою? Ви говорили?

— Ні, — я коротко відповів.

— Чому? Ти не хочеш? Не цікаво дізнатися, що тоді сталося? Чи може вона відмовилась з тобою говорити? Звичайно ж, у неї тепер є чоловік і…

— Діано, для чого тобі це? — я уважно дивився їй в очі.

— Просто вона моя сестра. Ти мій друг. У вас, здається, були якісь стосунки. От мені і цікаво…

— А хіба ми були друзями? — я підняв обидві брови.

— Не були? — якось перелякано сказала вона.

— Наші брати були друзями, це так. Але не ми. Здається, ти завжди уникала мене в школі.

— Ну це просто… це… все не так, як ти думаєш.

— Насправді, мені байдуже, Діано, — я підвівся.

— Ти вже йдеш? Я думала, ми… ми щось замовимо, поговоримо.

— Я здається відразу сказав, що я хочу зустрітися з важливого питання. А нічого не було про каву чи ще щось.

— Важливі питання бувають різні, — тихіше сказала Діана, але я все одно почув.