11

Тереза.

— Так-так, ми дуже щасливі, — Павло обійняв мене за талію і притиснув сильніше до свого тіла, поки ми розмовляли із черговим невідомим мені чоловіком. Раніше мамині дні народження були маленькими сімейними пікніками, де не було нікого зайвого. А цей кардинально відрізнявся своїм розмахом. Мені здається, я навіть знаю, чиїх рук це справа.

— Мені вже набридло, — бурчала я, коли видалось залишитись із чоловіком удвох, — вже щоки болять від цих натягнутих посмішок. І ти міг би так сильно до мене не тулитися? Лише сукню мнеш.

— Знову, — він закотив очі, — ти знову чимось незадоволена. Не пробувала трохи розслабитись? Випити вина? Дивлячись інколи на твій вираз обличчя, можна вирішити, що я поганий чоловік.

— Як же ти любиш себе хвалити, — я похитала головю.

— Кохана, припини, — Павло поцілував мене в плече.

— Що ти робиш? Чого так по-дурному посміхаєшся? — я примружилась, — на нас що хтось дивиться…

— Угу-у-у…— протягнув він і взяв мене за руку, — ми ж з тобою така гарна пара, такі закохані, правда ж.

— І звідки в тебе стільки ентузіазму.

— Може я просто радію життю, а не живу як фарфорова лялька з єдиним виразом обличчя.

Я б ще додала якісь їдкі коментарі, але біля нас знову зʼявились запрошені гості, яких ми мали переконати у своєму щасливому шлюбі. Не розумію, як мама могла погодитись віддати своє свято заради чергових батькових справ. Тут з її родини чи друзів були одиниці, більшість це татові партнери та можливі партнери з дружинами. Я обвела поглядом зал і побачила Захара та Діану. По їхніх рухах і міміці зрозуміла, що вони знову сваряться. Павло кудись зник і я залишилась сама. На жаль, сьогодні зал для свята був інший, тут не було тераси, куди б можна було втекти від цього всього. Тому я просто вирішила сісти за свій столик та чекати на їжу.

— І нехай цей день принесе вам лише щастя, — Захар говорив тост для моєї мами і виглядав дуже щасливим. Я кинула оком на всіх, хто сидів за столом і вони були радісні та усміхнені. Мені ж від цього хотілося просто закочувати очі.

— Доню, все нормально? — мама стурбовано глянула на мене і поклала руку на коліно.

— Так, все добре. Чому ти питаєш?

— Ти якась сумна. Не подобається вечеря? Чи може музика?

— Ні, що ти! — я вигукнула, намагаючись переконати її, що все гаразд, — просто не виспалась. 
Я посміхнулась і продовжила їсти свій салат, але на мить зустрілась з татовим поглядом. Він нічого мені не сказав, але я просто шкірою відчувала, що пізніше мене чекає розмова з ним. Всі по черзі говорили привітання для мамм і тости, я ж залишилась останньою. Проте настрою до цього зовсім не було, тому я використала лиш короткі стандартні фрази.

— Це було так собі, — тихо буркнув Павло, — це ж твоя мама.

— Замовкни, — просичала я, не дивлячись на нього. 
За деякий час перша частина вечері була завершена, то ж всі розійшлись по залу, щоб знову лестити одне одному заради вигоди. Я ж далі сиділа за столом і допивала третій келих вина. Як я і думала, поруч зʼявився тато, який заступив мені собою все і став навпроти.

— Ти мені не подобаєшся.

— Невже? — я хмикнула, — це не новина.

— Терезо, не розчаровуй мене, будь ласка. Глянь як поводиться Павло, просто ідеально. 

— Тому що йому це подобається, — я піднялась на ноги, — він любить цей бізнес і хоче ним займатись. Я ж ненавиджу.

— А що ти любиш? Гроші? Подорожі? Цього всього не буває без важкої роботи. А я ж прошу тебе тільки бути ввічливою та допомагати мені та Павлу. Якщо він зможе відкрити свою власну фірму, то це буде просто прорив у нашому бізнесі.

— Ну а мені що з того? Ти і так зіпсував моє життя, з чого б я мала тебе слухати?

— Он як? Ще одне таке висловлювання і можеш попрощатись зі Скаєм.

— Ні! Ти не посмієш!

— Ще. Один. Прокол.

Я більше не могла знаходитись поряд із цим чоловіком, тому якнайшвидше пішла геть на вулицю. Він не посміє. Він нічого не зробить із моїм Скаєм. Скай - мій кінь. Мій кращий друг з самого дитинства. Навчитись кататись верхи мені так і не вийшло, бо на першому уроці я впала та зламала ногу. Тепер у мене панічний страх до цього, але Ская я обожнюю і дуже люблю. Але маніпулювати мною через нього це вже занадто! Я знову розізлилась, знову емоції закрутили голову, тому в черговий раз я вирішила випалити цигарку. Я оглянулась чи нікого немає і побачивши якесь дерево, швидко стала за ним. Ніби маленька сумочка, але стільки всього, що я не одразу знайшла те, що мені потрібно. Через декілька затяжок я трохи заспокоїлась, але продовжувало трохи трясти від злості. Біля входу я побачила Павла, який точно шукав мене, тому стала трохи боком, щоб мене точно не було видно. І як тільки я піднесла цигарку до губ, її вирвали у мене з рук. 

— Так, мені це вже набридло! — грубо сказав Павло.

— Чого ти хочеш!? — гаркнула я і зі злістю подивилась на нього.

— Ти більше жодної цигарки не візьмеш і не закуриш, — він вирвав з моїх рук сумочку і швидко знайшов там єдину пачку цигарок. Зімʼявши її в руці зі всієї сили, показово кинув назад.

— Ніби я не зможу купити ще.

— Не зможеш! — він був такий злий, що я ще не бачила його в такому стані, — подумай про себе, що ти робиш?

— Я? Про себе? — я гірко засміялася, — мені не дають навіть дихнути для себе. Семен Анатолійович в черговий раз вичитав мені нотації, так ще й пригрозив, що забере у мене Ская, — я відчула, як очі наповнюються слізьми.

— Тихо-тихо, — Павло обійняв мене, притуливши до своїх грудей і накрив голову рукою. Я не витримала цього і просто розплакалась. Вперше за довгий час я плакала ніби маленька дівчинка. Мені було боляче, образливо, сумно… Хотілося сховатись від усього світу. А обійми Павла стали для мене такими рідними, що я тих сліз вже не втримала.

— Дякую…— пробурмотіла я йому в сорочку, яка стала трохи мокрою від сліз.

— Заспокоїлась? — він взяв моє обличчя в руки і уважно дивився в очі.

— Здається, так. Вже легше.