10

Остап.

Я стояв в кутку, щоб мене не особливо було помітно і намагався слідкувати за Терезою. Ні, це не було схоже ніби я якийсь маньяк чи щось подібне, я виконував свою роботу, але робив це так, щоб міг її бачити. Як вона продовжує триматись за руку із тим своїм чоловіком, як посміхається до гостей і до нього, як він обіймає її за талію і декілька разів навіть цілував в плече. Все це я встиг побачити. Але у мене абсолютно не було відчуття того, що це Тереза. У неї рівне волосся, ідеальна постава, вона сміється лише легенько показуючи зуби. А я знав веселу кучеряву дівчину, що голосно реготала з дурних жартів і любила постійно махати ногами, коли будь-де сиділа. Також у натовпі я побачив Захара і Діану, які лаконічно привітались зі мною, лише кивнувши головами. Хоч цьому я був радий, що вони дослухались до мене і не видавали, що ми знайомі. На щастя чи на зло, я не був закріплений за столом, де сиділи Тереза з чоловіком та її брат з сестрою, але і без цього моя уважність бажала кращого. Через мене шеф-кухар двічі перероблював одну і ту ж страву, бо я одну спочатку впустив на підлогу, а потім випадково пролив на неї забагато соусу.

— Що з тобою таке? — заговорив мій напарник на невеликій перерві.

— Не знаю, — я запхав руки в кишені, — щось я останні дні сам не свій. Не висипаюсь, напевно просто втомився.

— Ну у тебе змін найбільше зі всіх було цього місяця, це і не дивно. Тобі треба себе трохи пошкодувати.

— Коли зароблю потрібну мені суму грошей, тоді і буду відпочивати, — я знизив плечима, — а поки що працюватиму. Хіба що візьму один вихідний.

Сьогодні була дуже хороша погода, то ж під час перерви ми виходили надвір. Мій напарник продовжував розповідати якісь свої історії і спочатку я ніби-то слухав, але потім на вулицю дуже швидким кроком вийшла Тереза. Вона оглядалась, ніби від когось втікала і сховалась за невеликим деревом. Мабуть вона хотіла, щоб її ніхто не бачив, але з нашого входу для персоналу, який був трохи вище, бо сюди ми підіймались сходами, її було видно як на долоні. Дівчина щось істерично шукала у своїй сумочці і коли закінчила, то я зрозумів, що вона вирішила… закурити? Від цього у мене ледь очі на лоба не вилізли, але при напарнику я намагався тримати себе в руках. Через деякий час на вулиці зʼявився чоловік Терези. Спочатку він шукав її, а вона сильніше сховалась за деревом. Та потім він таки побачив Терезу і швидко опинившись біля неї, викинув з рук цигарку та навіть дістав з сумочки цілу пачку. За це я був йому дуже вдячний. Але потім наш маленький відпочинок закінчився і що було далі, на жаль, я не бачив. 
Вечір був у самому розпалі, музиканти почали грати на інструментах і гості розбрелись по залу. Хтось танцював, хтось розмовляв біля фуршету, а хтось замовляв собі ще додаткові напої у барі. Сьогодні через свій дурний настрій я не встиг обрати для себе улюблену роботу, то ж доводилось носитись із брудними тарілками. 

— Привіт, — поки я складав усе на візок, до мене непомітно підійшла Діана, — як справи?

— Працюю, — коротко відповів, не відриваючись від роботи та навіть не дивлячись на неї.

— Важко мабуть… стільки людей. 

— Нормально, я вже звик. Тобі щось потрібно? — я нарешті підняв голову і глянув на дівчину. Навідміну від своєї сестри, переді мною стояла та ж сама Діана, але на десять років старша. Крім подорослішання, дівчина не змінилась взагалі ніяк. Навідміну від Терези, що в моїх очах була просто інакшою людиною.

— Та ні, я просто… просто прийшла привітатись, поговорити. Ми ж так давно з тобою не бачились…

— Мені здається, зараз точно не час і не місце для простих розмов. Я на роботі, зайнятий. А ти… ти відпочиваєш на дні народженні тітки.

— О… ти знаєш?

— Мені Захар розповів вчора. Не важливо. Все, я мушу йти.

— Остапе…

— Діано, годі, — мало не крикнув я і сіпнув візок так сильно, що посуд небезпечно захитався, — іди розважайся.

Я кинув на неї останній погляд і зник за дверима кухні. Вона ж, здається, так і залишилась там стояти, але мені було байдуже. Взагалі не розумію, що з нею таке відбувається і для чого приходила сюди тоді, і чому зараз раптом захотіла зі мною поговорити. Закінчивши на кухні, я знову повернувся в зал. Коли розумів, що можу десь зіткнутись із Трезою, то починали труситись руки і ставали просто льодяними. Декілька разів вона таки помічала мене, проте цей погляд був простим, звичайним. Мабуть дивилась і намагалась згадати, де ж раніше мене бачила. А у мене все переверталось всередині. Хотілося кинутись до неї, обійняти і сказати, що ось це я, невже ти не впізнаєш мене. Але це було бажання лиш гарячих емоцій, холодний розум підказував триматися від неї подалі. Деякі гості вже пішли, тому роботи стало трохи менше. Один з моїх столів уже був зовсім порожній, тому я просто вдавав вигляд роботи. В залі для танців, де поки було порожньо, мене перестрів Захар.

— Здоров, друже, — він поклав руку мені на плече, — ну що, як справи?

— Нормально. Тільки твоя Діана якось дивно поводиться. Підходила розмовляти зі мною…

— Ти не звертай на неї уваги, — чоловік закотив очі, — вона трохи переписалась своїх романчиків, от і в тій голові бозна-що. 

— Я не хочу її ображати, але…

— Та годі вже про неї, — Захар перебив мене, — ти бачився з Терезою?

— Ні. Тільки бачив її здалека, на щастя. Не довелось обслуговувати її столик.

— І ти не хочеш з нею поговорити? — Захар підняв одну брову.

— Що ти… маєш на увазі? — я нахмурився.

— Коротше, тримай, — він простягнув мені сережку, — це вона загубила, я підібрав. Але вирішив не віддавати одразу.

— Ну і… що?

— Я скажу їй, що ти знайшов. І віддаси. От і поговорите.

— Що!? — я провів рукою по обличчю, — навіщо? Я зовсім не готовий ще з нею розмовляти, Захаре. Для чого ти це зробив?

— Я просто дуже люблю свою сестру. Мабуть навіть трохи більше ніж Діану. І хочу щоб вона була щаслива. Знаю, ви тоді напевно були закохані. 

— Вона ж заміжня. Що змінить наша розмова?