8

Остап.

— То може ти все-таки зайдеш? — я вказав на двері ресторану, але Діана ніби розгубилась.

— Ні, вибач. Трохи поспішаю та й у планах не було такої пізньої вечері.

— Що ж… мені було приємно тебе побачити, але я мушу повертатись до роботи. Якщо це все…

— Так, — дівчина нервово посміхнулась. Я уважно подивився на неї і чомусь сильно роздратувала така дивна поведінка Діани.

— Тоді бувай. Може ще якось побачимось.

— Остапе…— вона вигукнула, коли я вже практично зайшов всередину.

— Що? — коротко кинув я.

— Т-тобі… дуже гарно з бородою.

Я витріщився на неї, чомусь навіть не знаючи, що на це сказати. Звісно ж, можна було б відповісти «дякую», але поки я зорієнтувався, Діана вже побігла до свого авто. Я провів поглядом дівчину і коли вона вже сховалась за поворотом, нарешті повернувся до своєї роботи. Порівняно з двома попередніми днями, сьогоднішній вечір був більше схожий на відпочинок. Поодинокі гості, які замовляли доволі мало. А коли зʼявлявся хтось з більшим замовленням, мої трохи ображені на мене колеги намагались їх обслуговувати швидше. Зрештою, я не ображався, бо за попередні два дні заробив немалу суму грошей. Тому розцінював цю зміну як практично вихідний. Після завершення робочого дня, а точніше вечора, я повільним кроком плентався додому. З голови не виходила Діана і її занадто дивна поведінка. Хоча, колупаючись у своїй памʼяті, згадав, що вона якось завжди такою була. Коли ми з нею бачились чи десь зустрічались, вона постійно буравила мене поглядом, дивилась скоса, наче ображалась невідомо на що. А коли доводилось розмовляти, то поводилась так, наче я не вартий і крихти її уваги. Тому сьогоднішня ситуація і наша зустріч виглядає абсолютно безглуздо та дивно. Ще й мене роздратувало те, що Захар розповів Діані про мене, хоч я і просив цього не робити, не казати нічого нікому, а не лише Терезі. А знаючи, які вони близькі сестри, то вся моя обережність може піти шкреберть. Хоча… хіба я можу казати про якусь обережність, якщо стояв і розмовляв з Терезою і навіть жодною клітинкою тіла не зміг зрозуміти, що це вона. Але насправді там від моєї любої дівчинки не залишилось нічого. Ні веселих кучерів, ні блискучих щасливих очей, ні дивного шраму. Вона наче захотіла стерти все своє минуле. Від Терези відчувалась лише холодна байдужість, що підтвердилось нашою розмовою на терасі. Хоч і вона була трохи пʼяна, але думаю, що саме в такому стані вона говорила правду. Підійшовши до будинку, побачив, що на кухні світиться світло, отже Єгор ще не спить. Це здивувало, але водночас я зрадів, що він вдома і може навіть нічого не наробив.

— Привіт, — привітався брат, коли я зайшов до квартири. Він сидів, обклавшись газетами, журналами і не відривався від телефону.

— Що ти робиш? — я повільно опустив свій рюкзак на підлогу і спостерігав за дійством.

— Я вирішив взяти себе в руки, дослухатись до тебе і знайти собі роботу.

— Ого, — я підняв обидві брови, — не очікував такої оперативності. Думав ти ще довго пручатимешся.

— Чесно, я хотів, — Єгор нарешті підняв голову і легенько усміхнувся, — але потім виріши, що це занадто. Якось усвідомлення прийшло в один момент. І ти стільки зробив для мене… не хочу розчаровувати. Я навіть викинув браслети, — він підняв обидві руки, що були без нічого.

— Яка радість, — я награно плеснув у долоні, — позбувся нагадування про дівчину непристойної поведінки.

— Вона була хорошою. Просто… зі складним життям. У неї ж немає такого брата, який допомагає.

— Знаєш…— я закотив очі, — це зараз прозвучало як знущання, а не комплімент.

Єгор засміявся, а я лиш похитав головою. Сьогодні я не втомився, але жахливо хотів спати. Тому все про що я мріяв, це лягти у своє ліжко. Перед сном ще раз проглянув стрічку у соцмережах і побачив, що всюди до мене додалась у друзі та підписалась Діана. Я закотив очі і вимкнув телефон. Я ніколи не мав нічого проти цієї дівчини, бо вважав просто своєю знайомою. Ми вчились в одній школі і деколи доводилось пересікатись, але спочатку вона взагалі не звертала на мене уваги, а потім поводилась так, наче я не заслуговую навіть її погляду. Тільки мені це все було байдуже. Особливо тоді, коли я познайомився з Терезою і дізнався, що вона її сестра. Але якраз тоді вона просто зникла і вже я постійно знаходив Діану, щоб запитати про це. А вона і далі продовжувала корчити з себе щось незрозуміле, тому я через деякий час взагалі перестав з нею говорити. 
Сьогодні на роботу я не йшов, а практично плентався. Чомусь сон зовсім не додав мені сили, а ніби навпаки. Половину ночі снились дурні жахи, від яких доводилось декілька разів прокидатись. Перед дверима ресторану я зробив глибокий вдих і зайшов всередину. Ще зі мною такого жодного разу не було, але зараз хотілося просто все кинути і повернутись додому. Чи може це так відбивається на мені мій графік, адже за останній рік я брав дуже мало вихідних. Вдома я не міг всидіти, хотілося постійно бути в русі, працювати. І мабуть зараз це відбивається на моєму стані. Проте сьогоднішній мій робочий день був практично таким як вчора. Поодинокі відвідувачі, одна або дві людини за столиком. Так нудно тут мені ще ніколи не було. Аж поки в залі не зʼявилось знайоме обличчя. Це був Захар, під руку якого тримала якась дівчина. Вона надто голосно сміялась, як для етикету в нашому закладі, але практична відсутність людей їй це дозволила зробити без косих поглядів. Їхній столик обслуговувала моя колега, я ж взявся натирати чашки за баром. Але здається Захар помітив мене, бо вже за декілька хвилин прийшов привітатись.

— Як робота? — чоловік вперся ліктем до стільниці.

— Нудно. Довго. Давно такого не було, — я намагався відтерти невидиму пляму на білому фарфорі.

— Розумію, — Захар засміявся, — інколи бувають такі дурні дні.

— Для чого ти розповів Діані про мене? — врешті я не витримав і прямо спитав.

— Я… а, вибач. Я думав, що лише Терезі не можу сказати.

— Здається я просив нікому, — я говорив спокійно, без будь-якої злості, але у погляді Захара було видно роздратованість.