7

Тереза.

Я зробила ковток вина і попрямувала за найбільш віддалений столик, щоб відгородитись від всього цього дурного дійства. Павло продовжував говорити з різними людьми, мама теж розважала дружин всіх цих бізнесменів, Діани не було, отже для компанії залишився єдиний Захар, що продовжував сидіти за баром, як пеньок і триндіти з барменом. Я була шалено злою. Батько зі шкіри пнеться, тільки б повихвалятися перед своїми партнерами і витягнути з них побільше грошей. А про почуття своєї сімʼї думати йому ніколи. Брат зʼявився тоді, коли я допила останню краплю свого вина.

— Принести ще? — він гепнув на стілець поряд зі мною і якось дивно дивився на мене.

— Не треба, — я відсунула від себе келих, наче щось огидне, — я б краще закурила.

— Ні, — категорично відповів Захар, — цього навіть не проси. Яким би я не був, але ненавиджу, коли дівчата палять.

— Не корч з себе правильного, — я вперлась у спинку стільця і закинула ногу на ногу.

— Чого ти така зла? Маєш радіти, вийшла заміж, вже другий день для тебе організовують свято.

— Пішло воно все, разом з тими святами. Я просто сьогодні ще раз згадала, як сильно мене дратує батькова робота.

— Ну така вже твоя доля, — Захар розвів руками.

— Ще й цей офіціант…

— А що з ним не так? — він знов глянув на мене дивним поглядом, що розізлило мене ще більше.

— Я вчора трохи випила. І на терасі з ним пересіклась. Ну і почала йому мимоволі скаржитись на своє життя. Коли усвідомила це, то мала надію, що це була наша перша і остання зустріч, що він забуде про мене і цей сором так і залишиться там на терасі. А сьогодні він знову тут. Ще й дивится на мене такими очима… от, бляха, такими ж як і ти. Припини!

— Ну ти даєш, — Захар голосно засміявся, — вже дійшла до того, що плачешся офіціантам. Терезо, погані твої справи.

— Я тепер розумію, чого ви з Діаною вічно сваритесь, — я скрутила серветку і кинула її в нього.

— В цьому випадку винна вона, — брат махнув рукою.

— Як тут ваші справи? — біля нас зʼявився Павло і поцілувавши мене в щоку, сів на третій вільний стілець.

— Погано, — буркнула я, — і зараз можеш не прикидатись. Захар знає, що наш шлюб картонний, — я покосилась на свого чоловіка, а в голові чомусь згадалась сьогоднішня ніч. Важко ковтнувши, відвела погляд кудись вбік, опановуючи себе, щоб не почервоніти.

— Ну тоді гаразд, — Павло поправив піджак, — щось тут сьогодні нудно.

— Зате завтра стане дуже весело. Ми почнемо жити із Семеном Анатолійовичем. З ним ніколи не засумуєш.

— Це так смішно, що ти називаєш свого батька імʼям та по-батькові, — засміявся Захар.

— Батька? Не знаю такого. У мене є лише начальник, — я палала злістю, аж відчувала, як все кипить всередині.

— Гаразд, голубки, я піду знайду свого тата. А ви тут розважайтесь, — він зробив награний грайливий тон і пішов.

— Класний у тебе брат, — зауважив Павло.

— Так, — я сумно видихнула, — завжди заздрила Діані і хотіла, щоб він був моїм рідним. А вони постійно сваряться, не можуть знайти спільної мови скільки я знаю себе і їх.

— Думаю, що це просто така їхня манера спілкування.

— Чув би ти кожну їхню сварку, думаю, вважав би інакше. Це деколи схоже на битву на смерть.

— Ну… я знаю лише, як це бути єдиною дитиною, — він засміявся, — і інших братів чи сестер у мене нема.

— Як же я не хочу, щоб сьогоднішній вечір закінчувався. Хоч він і шалено нудний.

— Чому? — Павло відкинувся на стілець.

— Бо нам доведеться жити в моєму домі. З моїм татом. Може краще забронюємо два номери в готелі, хоча б на місяць.

— Чого два? — він підняв одну брову.

— Ну один для тебе, інший для мене. Для комфорту.

— Для чого? А як же наша… насолода становищем? — останні два слова він сказав дуже тихо і підступно провів рукою по моїй нозі під столом.

— Що ти робиш, — я процідила крізь зуби, — я здається вранці тобі вже все сказала.

— Ага, а ще сказала, що я неперевершений у ліжку. Тому, Терезо, я не вірю тобі, що ти б не хотіла проводити зі мною таким чином час.

— Я не казала, що ти неперевершений.

— Впевнений, ти так подумала.

Від цієї самовпевненості я закотила очі. Але ж бляха, звідки він знає, що я справді так подумала. Павла хтось покликав і він швидко встав з-за столу, залишивши мене саму. Я просиділа в гордій самотності десь десять хвилин, а потім вирішила втекти на вулицю, щоб зробити те, чого мені вже так давно хотілося. Викурити цигарку. Я стала за якимось невеликим кущем в тіні, щоб мене ніхто не побачив і зробила декілька затяжок, струсила попіл. Сама страшенно ненавиджу цю свою звичку і як не намагаюсь її позбутися, ніби навмисно в той же момент тато починає чергові нотації чи дурні вчинки, як от цей вечір, і я злюся. Я ж і почала палити через нього. Памʼятаю той день, ніби вчора. Це було деякий час після того, як він зачинив мене вдома і забрав мобільний. Я сказала, що не хочу вступати на економічний факультет і що його бізнес мені не потрібен. Ці нотації та навчання, як жити я згадую досі. То була наша перша надзвичайно серйозна сварка. Тоді я втекла з кімнати через вікно і застукала двох охоронців, які якраз курили у відведеному для них місці. Мене трясло від злості, то ж я попросила в них одну цигарку. Вони звичайно не хотіли давати, та й і не дали. Але я непомітно вкрала зі столика пачку. З того часу я деколи курю, коли занадто багато емоцій мене переповнюють. Звісно ж, в таємниці від мами і тата.

— І що це ти тут робиш? — Павло виник за спиною, як привид. І від неочікуваності я сіпнулась і швидко сховала недопалок у сумочку, — ти… куриш? З якого дива?

— З шістнадцяти років, — я глянула на нього з-під лоба, бо він був достатньо вищий за мене, — але не часто. Лише коли дуже нервуюсь.

— Це мега огидно, — він зробив гидливий вираз обличчя.

— Але я мушу себе якось заспокоювати. Бо це все мене вже так дістало. 

— А чого ти тут ховаєшся?

— Щоб батьки не бачили, звісно. Вони ж то не знають. Я після цього виливаю на себе пів флакона парфумів. Але як ти мене знайшов?