3

Тереза.

— Перепрошую, — я натягнула посмішку так сильно, що аж довелось стиснути зуби і цідити слова крізь них, — я вкраду свого нареченого на декілька хвилин.

— Так, звичайно, — висока блондинка теж посміхнулась. Вона була одягнена в сукню з величезним вирізом на грудях, який зовсім не пасував для весілля. Для мого весілля. Ще раз переконалась, що варто було прописати дрес-код.

— Що це таке!? — гаркнула я до Павла, коли ми вже відійшли вбік.

— Не розумію. Що? — його очі світились від алкоголю, — що не так?

— Якого біса ти розмовляєш з нею на очах у всіх? А вона ще й вішається на тебе, наче… наче…

— Ой ну припини, люба, — він взяв моє обличчя обома руками, — не ревнуй мене.

— Забери руки, — я різко відкинула їх від себе і спопеляючим поглядом дивилась на свого недонареченого.

— У вас тут все добре? — як з повітря поряд з нами виник мій тато, що додало сили моїй злості.

— Так! Можна ми самі поговоримо? — я кинула косий погляд на батька.

— Семене Анатолійовичу, а ваша донька ще та ревнивиця, — заговорив Павло і мені хотілось його вдарити, — це навіть приємно.

— Справді? — тато підняв одну брову, — і до кого ж? А хоча… я здається зрозумів. Не залишиш нас самих, Павле? Хочу щоб це була суто батьківська розмова.

— Без проблем, — мій наречений знизив плечима і провівши долонею по моїй спині знову кудись зник.

— Що ти собі дозволяєш!? — від приємного тону батька не залишилось й сліду.

— Перепрошую? — я витріщилась на нього.

— Закочуєш скандал через якусь дрібницю? Я не дам зіпсувати тобі сьогоднішній день.

— Зіпсувати!? Та це він треться біля неї, як це огидно, — я знову глянула на ту дівчину і скривилась.

— Вона донька мого партнера. І те що Павло гарно з нею поводиться це дуже навіть добре.

— Тату, ти себе чуєш? — мене ввігнали в ступор його слова, — він мій наречений, та бляха, він вже мій чоловік. Як він може з кимось «гарно поводитись»?

— Ваш шлюб не з кохання, а гарна інвестиція. Тому твої істерики зараз абсолютно дурні і нікому не потрібні. Заспокійся.

— Ага, — я гірко засміялась, — тобто ти нарешті це визнав? Що все це влаштував навмисно?

— Я цього ніколи не приховував, — батько поправив свою краватку, — і сподіваюсь ти не осоромиш мене.

— Чудово! Може ще контракт зі мною укладеш? — буркнула я і пішла геть, щоб ця розмова не переросла у справжній скандал. 
Вся ця історія страшенно вибила мене з думок і я зовсім забула, куди діла свої рукавички. Обійшовши весь зал, так і не знайшла їх. Зупинившись біля стола із напоями, я знову випила два келихи вина. Після будь-якої розмови з татом інколи хочеться напитися в дрова, настільки сильно він відбирає енергію та сили, як вампір. Тепло розлилось по тілу, але і також я відчула, що почала паморочитись у голові, адже я сьогодні майже нічого і не їла. Я старалась опанувати себе, але ставало все душніше, голова зробилась ніби камʼяна і стало важко дихати. Я продовжила шукати свої рукавиці, важко ступаючи в цій дурнуватій сукні, поки не забрела знову на терасу.

— О ви знайшли мої рукавиці, — я намагалась надати своєму голосу максимально спокійного тону, але вийшло в мене погано.

— Так, ви залишили їх тут, — вже знайомий офіціант тримав рукавички у руках і дивився на них. 

— Як же мені це набридло, — я пройшла до перил і вперлась руками, вдихаючи освіжаюче холодне повітря. Голова трохи менше боліла і я наче заспокоювалась. Офіціант щось питав мене, а мої відповіді були ніби на автоматі, я взагалі не думала і не вибирала, що говорити. Потім мені чомусь стало смішно від того, що я стою тут і розповідаю про своє життя простому офіціанту. Здається, він образився на це, але мені було якось байдуже. Перша і остання наша зустріч, ми більше з ним ніколи не пересічемось, а таких наречних як я у нього тут мабуть штук десять за місяць, то ж цей хлопець одразу забуде про те, що ми тут обговорювали.

— Гарне тату, — він звернув увагу на мою руку.

— Дякую. Це гілочка сакури. Довго не могла вибрати, що саме зробити, — я потерла свою руку на місці малюнка і під пальцями відчувався мій дитячий шрам, який я отримала, коли впала з велосипеда. Це був чудовий час, коли батько бачив у мені ще просто дитину, свою кохану доню, а не бізнес-партнера, на якого хоче звалити груз своїх справ.

— Ви не помилились, справді гарно.

— Дякую, — я важко видихнула і в натовпі побачила батька, який розмовляв із батьком Павла, — мені вже треба повертатися. Ненавиджу цей день.

Офіціант повернув мені рукавиці і я поспішила повернутись до гостей. Ідучи, я одягала їх на руки, але перед тим зняла перстень з пальця і вдягла зверху. Кажуть, що це погана прикмета. Дуже на це сподіваюсь.

— Терезо, як ти? — збоку підійшла Діана і взяла мене під руку. Я глянула на неї і мені здалось, що сестра плакала.

— Все нормально, Ді? 

— Т-так, так. Просто… тепер із Захаром неможливо нормально розмовляти. Він завжди був трохи емоційний, але тепер це переросло наче в якусь агресію. Нічого не розумію. Він кричить на мене, деколи на маму. Лише з батьком поводиться нормально.

— Це з ним після того шлюбу. Наче йому щось в голові заклинило. Чомусь я так думаю, — я говорила з Діаною, але очима шукала Павла. Так, я не кохала його, але думка про те, що на нашому весіллі він зараз може десь в кутку обійматися з якоюсь дамочкою виводила мене з себе.

Цей вечір тягнувся безкінечно довго. Якісь гості йшли додому і нам доводилось їх проводжати. Точніше, частіше я робила це сама, бо Павло вічно кудись зникав. Я просила Діану теж за ним слідкувати, але вона або не бачила його, або він не робив нічого такого, що мене б злило. Нарешті відбувся наш останній танець як наречених і це дурнувате весілля на щастя закінчилось. Коли я це усвідомила, то мені вже не хотілося нічого. Навіть ні з ким говорити, тому я просто накинула зверху свою білу шубку і попрямувала до авто, чекати на Павла. Цю ніч ми мали провести в готелі, а потім деякий час жити у мене вдома, адже якогось дива ремонт у нашому новому будинку так і не встигли закінчити. Я сіла в авто і голосно зачинила двері, так що аж водій підскочив з несподіванки.