2

Остап.

— Єгоре! Єгоре, вставай! — я потряс за плече свого брата, який мертвим грузом розвалився на дивані.

— М-м-м… що таке… що…

— Вставай, кажу! — мене вже починало це злити, — сьогодні прийде власник квартири і якщо він побачить тебе тут у такому стані, то просто вижене мене. Він й так не в захваті, що ти деколи тут ночуєш. А тут ти ще й пʼяний в гівно!

— Відстань, — брат хотів відштовхнути мене рукою, але я зробив крок назад, то ж він від цього просто звалився на підлогу.

— Дожили, — я присів біля нього і уважно дивився в очі. Скляний погляд був пустим. Такий він вже декілька років.

— Нащо ти тоді врятував мене, — прохрипів Єгор, — зараз би було набагато легше. 

— Не мели дурниць, — я підхопив його за плечі і допоміг сісти, впираючи спиною в диван, — ти мій брат. І завжди ним будеш. Я поряд з тобою, що б не було.

— Я не встиг з ним попрощатися… не встиг, — він закрив руками обличчя і почав плакати. Це мене остаточно вибило з рівноваги, тому я вирішив залишити його сам на сам з емоціями, і вийшов на балкон подихати ще доволі холодним ранковим повітрям. 
Вже пʼять років як помер батько… І для Єгора це стало жахливим ударом. Особливо враховуючи те, що коли він помер, брат був на навчанні в іншому місті, його не відпускали і зміг він приїхати лише два дні після похорону. Після цього з моєю матірʼю стосунки у нього зішли на нівець, він звинувачував її в смерті тата. А потім просто пішов з дому. Через своїх знайомих я дізнався, де його шукати і час від часу слідкував за ним. І в один з таких моментів він хотів накласти на себе руки. Звісно ж я не дав йому цього зробити. То ж він вирішив, що найкращим після всього буде напиватися до безпамʼяті. Що додає турбот мені, а не йому. Але я не жаліюсь.  
Пройшло близько пів години, коли Єгор вийшов до мене на балкон. Його обличчя було червоне і трохи підпухле.

— Вибач, — голос залишався хриплим, — мені здається, я ніколи вже не виберусь з цієї ями.

— Виберешся. Або ж я тебе витягну. Але тобі треба самому це усвідомити, — я опустив очі вниз і дивився як на траві граються два маленькі котики, — тобі потрібно прийняти цю всю ситуацію і жити далі. Знайти собі роботу чи якесь захоплення. Не заганяй себе в такі проблеми, бляха, ти молодий хлопець.

— Ага, — брат тихо засміявся, — мені вже тридцять і я спиваюсь, — він потер обличчя долонею і від цього задзвеніли браслети на його руці.

— Це чудовий вік для пошуків себе. І будь ласка, зніми ці бридотні штуки, — я скривився, бо терпіти їх не можу.

— Це нагадування мені про…

— Нагадування як ти вештався невідомо де і невідомо з ким, ага, — я перебив його, — я знаю, хто тобі їх дав і у звʼязку з чим. Тому зніми. 

— Але вона була класна, — Єгор вперше за довгий час так сильно засміявся.

— Вона продавала тобі траву, — я стукнув пальцями його по чолі, — ідіоту такому. Тому викинь це і починай нове життя.

Я зайшов назад до квартири, щоб зробити собі сніданок, бо вже скоро треба було йти на роботу. Моє захоплення історією дозволило мені легко вступити на історичний факультет і класно там вчитись, але далі університету діло не дійшло. Це було провальною для мене ідеєю, то ж зараз я працюю геть не по спеціальності. Я переїхав у інше місто, щоб трохи полегшити ті відчуття, які були після смерті тата. Мама їхати не захотіла, сказала, що їй легше горювати вдома. А потім я практично заманив сюди Єгора, щоб він був у мене на очах. Квартиру я знімав, на власне житло ще не вистачало, а брати гроші у мами категорично не хотів. Тому поки викручуюсь як можу. Але не жаліюсь, мені подобається моє життя.

— Ти ідеш на роботу? — спитав брат і сів на стілець за столом.

— Йду, — я майже доїдав свою яєшню, — тому тобі прийдеться десь погуляти. Інакше нам обом не буде де жити.

— Я боюсь знову напитись, — тихо відповів Єгор.

— А ти вчись тримати себе в руках, — грубо відповів я, бо було дивно чути такі слова від дорослого чоловіка.

— Та що ти розумієш, — фиркнув він.

— Ну ти завжди можеш повернутись жити до мами. Думаю там тобі буде краще.

— Навіть не говори мені цього! — Єгор стукнув рукою по столу, — я ні на мить не залишусь під одним дахом з цією жінкою.

— Вона ні в чому не винна, тато помер від хвороби. У нього був рак.

— Ти захищаєш її, бо вона твоя матір. А я тепер круглий сирота!

— Досить! — я різко встав, що змусило його замовкнути. Я швидко зібрався і став в коридорі, чекаючи, поки Єгор теж одягнеться, щоб ми разом вийшли з квартири. Невдоволено, та все ж брат мене послухав. На вулиці ми швидко розійшлися, бо я зараз просто не хотів його бачити. Розумію всю трагедію його життя і як йому боляче, але в черговий раз вислуховувати від нього нарікання на мою маму я не хотів. На роботу я завжди йшов пішки у будь-яку погоду. Я не економив на транспорті, мені просто це подобалось. Провітрювало голову перед важкими робочими днями. Та й іти було не дуже далеко.

— Всім привіт, — я зайшов всередину і привітався з колегами. Пішов переодягатися.

— Сьогодні важливий день, — заговорив наш адміністратор, — величезний банкет, багато людей. Вирішіть між собою хто за що буде відповідати.

— Я обираю напої! — я швидко вискочив із комірчини, де переодягався і вписав своє імʼя у графік роботи.

— Остапе! — голосно обурилась моя напарниця, — чому знову ти? Вічно обираєш собі найлегшу роботу.

— Я просто встигаю це обрати, навідміну від декого, — я переможно схрестив руки на грудях.

— Щоб тобі всі келихи не відтиралися, — буркнула вона.

— Я тебе не чую-ю-ю, — протягнув я і повіз візок із всіма келихами до зали, щоб гарно їх почистити та приготувати для наповнення. Я обожнював займатись напоями, тому завжди намагався першим обирати це завдання. Дехто часто був незадоволений, але це зовсім не мої проблеми. За роботою я не помітив, як пролетів час і почали приходити перші гості. Але вже давно був готовий до їх зустрічі. 
Це було якесь дуже багате і розкішне весілля. Таких я тут бачив не одне і не два, але це завжди означало, що буде багато роботи. А отже потім буде багато грошей. Весь час я вправно розливав та розносив шампанське, вино та деколи навіть робив коктейлі. Були періоди, коли виходило протягом деякого часу відпочити. Проте мені більше подобалось щось робити. Тому черговий піднос із напоями знову опинився у мене в руках.