Пролог

Тереза приїхала на літні канікули до своєї сестри в інше місто. Вона була єдиною донькою у батьків, тому зазвичай дуже нудьгувала, особливо влітку. То ж завжди намагалась вирватись кудись, де б їй було цікаво. Таким місцем став будинок її двоюрідної сестри Діани. Хоч і жила вона з сімʼєю в іншому місті, Тереза проводила там половину свого часу. У Діани був старший брат Захар, який по-суті ненавидів цих двох «дурнуватих дітей», але все ж проводив із ними досить багато часу. Навіть брав із собою на прогулянки зі своєю компанією хлопців. А дівчата аж пищали від радості, коли це ставалося, адже їм так подобалося бути в оточенні трохи старших хлопців. Не став винятком і сьогоднішній вечір.

— Тільки я вас прошу, будь ласка, давайте без своїх дурощів, — Захар одягнув джинсову куртку і декілька разів пшикнув на шию парфуми.

— Фу-у-у, — скривилась Діана, — викинь це лайно. Звідки вони у тебе?

— Закрий рота, Діано, — доволі жорстко відповів брат, але це була звична манера їхньої розмови.

— Як же я вам заздрю, — замріяно сказала Тереза, — я теж хотіла б мати брата чи сестру. Це ж так весело.

— Тільки не молодшу! Тільки не старшого! — одночасно викрикнули Захар та Діана.

— Ну ви й дурні, — засміялась Тереза і вони троє вийшли з дому.

Літній вечір був по-особливому прекрасний. Особливо тут. Тереза навідріз відмовлялась проводити літо вдома, бо вважала, що це місто взагалі не підходить для цього. Душно, сухо і купа пилюки. А тут же було дуже багато зелені, квітів та кущів. Навіть невелика річка. Вона завжди казала, що їй це все нагадує затишне американське містечко, які бачила в фільмах. Захар йшов попереду і розмовляв по телефону, дівчата ж пленталися позаду, показуючи одна одній якихось нових привабливих акторів, що сподобалися їм в серіалах. Прийшли вони у звичне місце — парк, на їхню «особливу лавку». За деякий час прийшли і друзі Захара. 

— А це хто тут у нас? — спитав один з хлопців, дивлячись на юнака віку Терези. Його вона бачила вперше.

— Так це ж мій менший брат Остап. Ви що не впізнали? 

— Оце він вже виріс, — заговорив Захар, — хоча… он дві такі ж пʼявки, — хлопець кивнув на Терезу та Діану. Всі дружно засміялися, а дівчата лише закотили очі.

Все проходило як завжди, всі між собою розмовляли, слухали музику, зіграли декілька разів в карти. Діана з Захаром в черговий раз посварилися і відійшли вияснювати стосунки. Терезі стало трохи нудно, то ж вона вирішила ближче познайомитися з новим членом їхньої «банди», який чомусь тримався осторонь і сидів взагалі на сусідній лавці.

— Що робиш? — з цікавістю спитала дівчина.

— Невже не видно? — трохи грубо відповів Остап, піднімаючи на руці товсту книгу, — читаю.

— Про що читаєш?

— Про Другу світову.

—  Для чого? — Тереза округлила очі.

— Ти справді любиш задавати такі дурнуваті питання чи лише випробовуєш мої нерви?

— Чого ти такий злий? — вона безцеремонно гепнулась поряд з хлопцем, створивши потік повітря, через який декілька сторінок перегорнулися. Очевидно, Остап не мав з собою закладки чи ще чогось, тому важко прикрив очі, видихнув і голосно закрив книгу.

— Бо я взагалі не хотів тут бути. Брат для чогось потягнув з собою. Бісить.

— Я раніше тебе не бачила.

— Мій єдиний друг виїхав в іншу країну. То ж весь останній рік я сиджу вдома. Мені не цікаві всі оці, — він кивнув в бік хлопців на сусідній лавці, — марні трати часу. Я краще побуду вдома і почитаю.

— Ти такий нудний, — Тереза засміялася і відкинула волосся назад, — твій брат зовсім інший. Якщо Діана та Захар хоч якось схожі між собою своїм запальним характером, то ви з братом…

— У нас різні мами, — перебив її Остап.

— Вибач, — дівчина опустила голову і почала нервово перебирати браслет на руці. Так ніяково вона себе ще ніколи не почувала.

— Що це у тебе? — він взяв Терезу за руку і акуратно розвернув на світло ліхтаря.

— А… Та це я вчилась на велику кататися, — вона знов засміялася, — але відволіклась на крик тата: «Тільки не відволікайся!», та й не помітила величезну яму. Вʼїхала в неї і вилетіла з велосипеда. Роздерла руку. Довелося навіть зашивати. От таке от, — вона знизила плечима.

— Чому я не здивований, — Остап уважно глянув на дівчину, відпустивши її руку, і опустив очі, водячи пальцем по краю обкладинки книжки. А потім знов звернув увагу на її шрам, — він якийсь такий дивний.

— О так! — з дивною для хлопця радістю сказала дівчина, — він схожий на квітучу гілку. Я люблю черешні, тому на гілку черешні. Коли мені зашили рану, памʼятаю, тато дуже кричав і сварився, що лікарі криворукі та як так взагалі можна. А коли все зажило, то я його заспокоювала, казала, що шрам мені навіть подобається через те, на що він схожий.

— Здається, тато тебе дуже любить, — коротко сказав Остап.

— Так, — якось сумно заговорила Тереза, — я єдина донька і деколи це аж занадто. Забагато опіки, відповідно забагато вимагають.

— Тому ти втікаєш сюди? — хлопець дивився на дівчину з-під лоба.

— Ну годі, — Тереза засоромилася і між ними повисла пауза. Потім вона побачила, що Діана та Захар вже закінчили сваритись, тому швидко пішла до сестри.

— Ти з ним говорила? — якось скептично спитала Діана і надула бульбашку жуйки.

— Ну…так. А що, неможна?

— Та можна, просто він такий трохи дивний. Він вчиться в моїй школі в паралельному класі. Завжди сам. 

— Не знаю, — Тереза знизила плечима, — мені він здався нормальним.

— Ох! Тобі і Захар нормальний, — Діана закотила очі та дівчата засміялися.

Через деякий час

Тереза намагалась заснути, але через деякий час пробудилась, почувши якийсь незрозумілий шум за вікном. Прислухавшись, вона зрозуміла, що це звук камінчиків, які хтось кидає у скло. Закотивши очі, вона підійшла до вікна та відчинила його.