Глава 5.5

От тільки негода чхати хотіла і на нього і на його запитання. Хто він?! А хто вона?! Стане вона ще на усіляких нікчемних комашок під її ногами звертати увагу!

І тому у відповідь комаха почула… тишу.

І тиша ця була настільки абсолютною і аж настільки тиснула на вуха, що Алекс, не витримав і нервово забарабанив пальцями по підвіконню.

Зачекав кілька секунд. Потім ще десь секунд десять. Потім ще…

Вирішивши, що зачекав більш ніж достатньо, вилаявся:

– Кривава безодня Гіннунгагап! Усе як завжди! Від вас ніколи ніякої допомоги! – пред’явив він претензію, але цього разу вже не непогоді, а її вищому начальству, тобто небесам. – Усе й завжди доводиться робити самому! – із викликом констатував він.

Слідом за чим підняв вгору стиснуту у кулак праву руку, сконцентрував волю й почав бубонити заклинання накопичування енергії.

Оскільки Алексу потрібно було не просто побачити Кессіді, а й телепортуватися до неї крізь простір і, можливо, навіть час, йому було необхідно за більш ніж обмежений період часу накопичити демонову прірву енергії.

Саме «демонову».

Саме «прірву».

Оскільки те, який потужності заряд енергії йому був потрібен, щоб телепортуватися туди, куди йому потрібно у цілості й залишитися при цьому живим, він мав дуже приблизне уявлення.

Зате він мав дуже ясне уявлення про те, що у разі недостатньої потужності заряду, у кращому випадку, його чекає аварійне приземлення «де-небудь, де вийде», а у гіршому його просто розмаже у просторі та часі.

Хоча, враховуючи факт того, що закон підлості ніхто не скасовував, то «де-небудь, де вийде» – може виявитися таким містом, що навіть бути розмазаному у просторі та часі – здасться за щастя.

Інакше кажучи, коли Алекс розмірковував над тим, що нічого дурнішого у своєму житті він ще не робив, він не кокетував. Він добре знав, що зібрався зробити.

Тим не менш, варіант відмовитися від самогубної місії по порятунку він усе одне навіть і не розглядав.

«Зрештою, – міркував він, – навколо мене і в мені самому безліч енергії! Енергія вітру та дощу, енергія моєї волі, почуттів та емоцій, і, звичайно ж, електроенергія.

Отже усе, що від мене треба – це відчути усю цю розрізнену енергію й перетворити її на особливу магічну силу, за допомогою якої я побудую просторово-часовий тунель й перенесуся туди, де зараз знаходиться Кессіді».

От тільки легко тільки казки розповідаються, коли ж доходить до справи, то усе виявляється набагато, набагато складніше.

Одначе кому-кому, а Алексу будо не звикати до труднощів. До того ж, у ньому виявилося більш ніж достатньо тривоги, роздратування, люті, почуття обов’язку, почуття провини, завзятості та впертості, щоб зусиллям волі зібрати воєдино кожен шурхіт вітру, кожну краплю дощу, кожен відблиск світла і, наситивши усе це своїми спогадами про Кессіді й образом руни кровних зв’язків, почати формувати просторово-часовий тунель.

Він дочитував вже останнє коло заклинання, коли норовливі й горді небеса, злякавшись того, що нікчемний дрібний чаклун цілком може впоратися і без їхньої допомоги і тим самим зіпсувати їм імідж, вибухнули гучним невдоволеним бурчанням й випустили зі своїх чорних глибин розпечену гіллясту фурію. І була вона настільки вражаючої сили, що її енергії Алексу з лишком вистачило не тільки на те, щоб ясно й чітко побачити далекі силуети трьох підлітків, а й на те, щоб миттєво до них перенестися.