Глава 4.2

– Взагалі-то ви нікуди не йдете, а стоїте на місці, – глузливо зауважив очевидне Террі. – Дівчата, я серйозно, не мерзніть, йдіть до каплиці!

– Підемо, – кивнув пообіцяла Лорел і виставила умову: – Але тільки разом із тобою!

– Еге ж, тільки разом із тобою! – закивали головами Пенелопа та Мелісса.

Террі посміхнувся і насмішкувато запропонував:

– Милі панночки, а давайте без морального шантажу?! Палаєте бажанням захворіти на  бронхіт або навіть на пневмонію, будь ласка! Ваше право! От тільки мене потім, прошу, у цьому не звинувачувати! Звинувачуйте себе і свою впертість!

– Хто б казав! На себе подивись! Чия б корова мукала! – пирхнула Лорел.

– От-от! Хто б казав! – підтакнули Мелісса та Пенелопа.

– Це каже той, кому через його впертість не загрожують провести кілька тижнів у лікарні під капельницею! – буркотливо парирував Террі.

– Авжеж! Те ж нам супермен знайшовся! – з явним скепсисом в голосі в унісон пирхнули усі три дівчини.

– Ні, я не супермен, але і носом, як тут деякі, усе ще не шмигаю! – спокійно відреагував хлопець.

Цей аргумент дівчатам крити було нічим. Террі й справді не шморгав носом. Та й від холоду його теж не трясло.

– Але ми… ми… усе одно не можемо тебе залишити тут одного, – шморгнувши носом, майже благаючим голосом заперечила Мелісса.

– Загалом-то… можемо, – задумливо шморгнувши носом, промовила Пенелопа й запропонувала: – Як щодо чергування? Одна з нас залишається з Террі, а дві інші йдуть у каплицю. Мел, Лора, ви замерзли більше за мене, тому зараз грітися йдете ви, а через півгодини одна з вас замінить мене, так би мовити, на посту.