Глава 4.1

Глава 4

Чарівна білявка, що тремтіла від холоду, з подякою подивилася на подругу:

– П-пен, дякую, що не розповіла дек-к-кану Каролінгу о-ооо р-ритуалі, тому що йому навряд чи б-би п-сподобалося я-яяк м-ми вввви-кккористали м-матеріал його у-ууроків… – усе це вона навіть не промовила, а скоріше відстукала зубами, настільки сильно вона замерзла.

Що було зовсім не дивно, враховуючи нульову температуру, сильний вітер і крижаний дощ, який безперервно ось уже кілька годин поспіль лив, наче з відра. І якщо від останнього Террі, Меліссу і Пенелопу надійно захищав широкий навіс, під яким вони ось вже дві години чекали на своїх друзів, то від першого і другого, окрім зігрівальних заклинань, які вже майже вичерпали їх магічний резерв, їх нічому було захистити.

Відвівши погляд від залитого водою майданчика, Пенелопа з похмурим докором подивилася на подругу.

– Лора, якби я вважала, що розповівши про проведений нами ритуал, точніше, про його наслідки, я крім того, що заберу у Алекса час, чимось допоможу йому у пошуках Кессіді, Афі та Дейла, я б не промовчала, – важко зітхнувши, відповіла вона. Потім знову перевела погляд на величезну калюжу, подумавши при цьому, що якщо вони проведуть під цим навісом ще пару годин, то до стоянки, на якій вони залишили свій автомобіль їм доведеться діставатися вплав, і, хоча сама вона через те що сильно переживала за друзів, холоду не відчувала, запропонувала: – Ходімо, в каплицю, погріємось. І заразом помолимося ... – з черговим зітханням додала вона. – Щоб Кессіді, Дейл і Афі швидше знайшлися. Трилика, сподіваюся, не образиться на нас за католицьку каплицю. Думаю, вона розуміє, що нам потрібна уся допомога, яку ми можемо отримати!

– А-аале ррр-аптом вв-вони ууу-се-ж-тттаки ппприйдуть, а-а нас немає? – заперечила їй висока і струнка брюнетка, яка, щоб хоч трохи зігрітися, стрибала на місці.

– Ні, Мел, вони не прийдуть! – вкотре важко зітхнувши, різко, на межі істерики, заперечила Пенелопа і додала з болем у голосі. – Якщо Алекс не може знайти Кессіді… – вона замовкла, не домовивши.

– О трилика! Це я у всьому винна! Навіщо я тільки запропонувала цей дурний ритуал?! – шморгнувши носом, винувато промовила Лорел.

– Лора, ми усі вважали його безпечним, – погладила її по плечу Мелісса. – Тому не кори себе, ти не могла знати, що усе вийде так, як… вийшло.

– Ще й як могла! – не погодилася білявка. – Бо ми жартували не над ким-небудь, а над Афі! А жарти над Афі, як, і жарти Афі наді мною, мені завжди боком виходять! Саме тому, я знаєш, що думаю, Пен? Я думаю, що даремно ти не розповіла декану Каролінгу усе як було від початку і до кінця!

– Ох ці жінки, одвічно вони усе драматизують! – навмисне патетичним голосом промовив високий хлопець з темним волоссям і дуже привабливими рисами обличчя. – Послухайте мене, тобто голос розуму: те, що трапилося під час ритуалу з Афі, це лише його вина! Тобто, не ваша!!! Що ж до Кессі і Дейла, то ви не гірше за мене знаєте, що ні перші, ні другому не потрібна чиясь допомога, щоб знайти неприємності на свою п’яту точку. Й тому припиняйте посипати голову попелом і вирушайте в каплицю грітися. А я… Я постою тут і ще трохи почекаю… Раптом вони усе ж таки з’являться.

– Теж мені голос розуму! – закотивши очі, хмикнула Пенелопа й сумно пожартувала: –  Ми з дівчатами, принаймні, вже на стадії відчаю[1], а ти так і застряг на стадії заперечення!

– Загалом-то ми ще на стадії торгу, – шморгнувши носом, меланхолічно поправила Мелісса. – Якби ми були на стадії розпачу, ми поїхали б додому плакати, а ми йдемо молитися.

[1] Йдеться про стадії горювання при втраті близької людини: 1. Заперечення; 2. Обурення, гнів; 3. Торг, почуття провини; 4. Розпач, депресія; 5. Примирення, прийняття.