Глава 3.4

Незважаючи на вимогливість та категоричність тону, останні два запитання, тим не менш, Алекс поставив чисто для проформи. Інтуїтивно він не сумнівався, що Пенелопа не знає відповідей і на них теж. Те ж саме говорила йому і логіка. Але надія, як відомо, вмирає останньою... До того ж він з власного досвіду знав: будь-яка, найнезначніша на перший погляд інформація, може виявитися вирішальною для того, щоб встановити особистість підозрюваного або розгадати загадку.

І мав рацію. Відповідь Пенелопи його не здивувала, а от реакція… не тільки здивувала, але й дала більш ніж достатньо цікавих спостережень для роздумів.

– Та не знаю я! У тому то і справа, що не знаю! – з відчаєм у голосі вигукнула Пенелопа, видавши тим самим, наскільки сильно і її саму теж хвилювало зникнення подруги. – Коли Кессі востаннє дзвонила, ми домовилися з нею зустрітися біля головних воріт о десятій вечора! Але вже майже опівночі, а її усе немає! Ні її, ні Афі, ні Дейла!

– Тобто назустріч до клієнта вони пішли утрьох? – уточнив Алекс.

– Так, – підтвердили Пенелопа.

– Ні, не так! – тут же заперечила Лорел.

Алекс закотив очі, але нічого не сказав.

– Афі вже був з клієнтом, – між тим пояснювала блондинка. – Бо це його клієнт був. У тому сенсі, що клієнт спочатку звернувся до нього, а Дейл і Кессі вже підключилися до справи, щоб допомогти Афі.

Те, як старанно Лорел Батіста підбирає слова не минуло уваги Алекса. Й тому він не сумнівався, що йому кажуть далеко не усе. І це його страшенно дратувало! Аж настільки, що, якби не дірява грань між світами і не сильна злива він наплював би на усі свої правила і зробив би таки брехусі ментальне навіювання стосовно того, що брехати і недомовляти дуже й дуже погано! Але злива була і вона, як і будь-яка текуча вода, перешкоджала поширенню магічної енергії. Що ж до межи між світами, то вона була такою тонкою, що нічне повітря у буквальному розумінні кишіло потойбічними сутностями, що були дуже й дуже голодними до чужої магії. Й тому посилай магічний імпульс не посилай, а він усе одно далі першої потойбічної тварі, що трапиться йому на шляху, не улетить.

Отож іншого вибору, окрім як добувати правдиву інформацію, ставлячи каверзні уточнюючі питання, у Алекса не було.

– Тобто агентство у вас є, а офісу немає? – навмисне глузливим голосом, здалеку почав він.

– Чому ж ні, – очікувано ображено відреагувала Лорел. – Звичайно ж, є!

– І що ж завадило Афі приїхати разом зі своїм клієнтом до вашого офісу? – нарочито здивовано уточнив Алекс.

І як і розраховував, Лорел зам’ялася.

– Ну-ууу гммм…

– Просто клієнт так захотів! – підказала Пенелопа.

– Еге ж, саме так! – підтакнула Лорел і з натхненням додала: – І так як девіз будь-якого успішного бізнесу це – клієнт завжди правий, то ...

– Кессі вирішила, що може знехтувати усіма можливими заходами безпеки і вирушити прямісенько в розставлену для нею пастку? – саркастично поцікавився чоловік.

– Ні-ні-ні! – дружно запротестували Пенелопа та Лорел.

– Жодної пастки! – переконано запевнила Пенелопа і, намагаючись пояснити, від хвилювання плутано зачастила: – Просто клієнта цього треба було доставити на цвинтар. І, само собою, що зробити це могла лише Кессі. Ой! Знаю, знаю, як це прозвучало, – хихикнула вона. – Але усе зовсім не так, як ви подумали! Просто наш клієнт... він гммм... привид... І крім того, з Кессі пішов Дейл. І там був Афі! Отже, ні-ні-ні, жодної пастки!

– Ясно, – похмуро промовив Алекс, який почув вже більш ніж достатньо, щоб остаточно перестати сумніватися у тому, що його підопічна однозначно потрапила у неприємності. – Пен, є ще щось, що допомогло б мені зрозуміти, куди могла зникнути ця трійця?

– Ні… Здається, більше нічого, – невпевнено відповіла дівчина.

– Впевнена? – поцікавився він голосом, тон якого наполегливо радив добре подумати, перш ніж відповісти.

– Абсолютно, – впевнено підтвердила дівчина.

– Ну що ж, гаразд, – невдоволено буркнув Алекс. – Я подзвоню потім… У сенсі пізніше, – майже загрозливо додав він і скинув дзвінок.