Глава 3.3

– Клієнтом? – підкреслено багатозначно перепитав чоловік.

– Ні-ні-ні, це зовсім не те, про що ви подумали! – одразу ж запевнила дівчина. – Це просто ми так називаємо тих, кому ми по душевній доброті допомагаємо з домашнім завданням.

– І Кессі у нас аж така чуйна, що на ніч дивлячись, та ще й у Хелловін відправилася допомагати комусь із домашнім завданням? – саркастично уточнив Алекс. – Пен, ти мене зовсім за ідіота тримаєш? Ім’я та адреса цього клієнта! Живо!

– Що-що? – перепитала Пенелопа і, тепер вже по-справжньому занепокоївшись, що через її невдалі пояснення у співрозмовника могло утворитися помилкове уявлення про те, чим займається її подруга, злякано подумки заголосила: «Ой! Ойо-йо-йой!»

– Декане Каролінг, ви усе неправильно зрозуміли! Точніше, це я усе неправильно пояснила! – поспішили знову запевнити вона. – Кессі зовсім не… – зрозумівши, що чим довше вона говорить, тим плутаніше у неї це виходить, вона сказала як є: – Загалом, це не Кессі клієнт, а клієнт АМУ і…

Алекс закотив очі і практично загарчав:

– Пен, мені начхати, чий це клієнт, Кессіді чи Амуї! Єдине, що у даний момент мене хвилює – це, щоб з твоєю безмозкою подругою усе було гаразд! Тому повторюю ще раз: МЕНІ. ЗАРАЗ. ПОТРІБНІ ІМ’Я та АДРЕСА КЛІЄНТА. І цієї вашої Амуї! – він навіть не сказав це, а начебто викарбував розжареним залізом у камені.

– Не Амуї, а АМУ, – поправила Пенелопа. – АМУ – це Агентство магічних послуг!

– Агентство яких-яких послуг? – збентежено перепитав чоловік таким тихим голосом, що Пенелопі та Лорел довелося напружити слух, щоб почути, що саме він сказав.

За що вже наступної ж миті, коли з динаміка смартфона на них обрушився громоподібний рев, й постраждали їх бідні барабанні перетинки.

– Ма-аагічних?!

– Ой! – підстрибнувши на місці й відсахнувшись від гаджета, пискнула Лорел.

– Оох! – видихнула Пенелопа, мало не впустивши смартфон.

– Кривавий казан! Агентство магічних послуг! Кривавий казан! – тим часом продовжував ревіти у трубку Алекс. – Пен, скажи мені що ти жартуєш?! – наказав він. І одразу ж сам собі і відповів. – Твою Гиннунгагап! Ні, ти не жартуєш. Гаразд! – змусивши себе заспокоїтися, крізь зчеплені зуби процідив він. – Давай ще раз! Швидко, коротко і чітко: ім’я, адреса клієнта та про які магічні послуги йшлося? – слово «магічних» він буквально проскрипів зубами.

– Ім’я не знаю! Адресу не знаю! Про зняття якогось прокляття! – Швидко, коротко і чітко, тоном рядового рапортуючого генералу на параді, відповіла Пенелопа.

Щоб утриматися від парочки десятків лагідних триповерхових у відповідь на цей рапорт Алекс настільки стиснув щелепи, що їх навіть судомою звело. Принаймні, саме так йому здалося.

– І ви домовилися зустрітися на цвинтарі, щоб зняти прокляття? — спитав він, намагаючись при цьому не зірватися на крик.

– Ннны, нібито ні, – невпевнено відповіла Пенелопа. – Наскільки я зрозуміла, сьогодні ми планували лише поговорити з якимись знайомими клієнта, які знали його за життя і могли б пролити світло на те, за що його прокля…

– Пен! Ти знущаєшся з мене? – обірвавши дівчину на півслові, прогарчав чоловік. – Про чиї могили йдеться?! Ім’я покійників! Швидко!