Глава 2.3

От тільки мати новонародженого при своєму чаді практично невідступно перебуває двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень, а його помічник мав дуже неприємну, на думку Алекса, звичку відпочивати від свого боса у свої, як Баррі їх називав, законні вихідні.

У ті самі вихідні дні, одним з яких і було сьогоднішнє тридцять перше жовтня, яке Алекс провів, глибоко занурившись у свої дослідження.

Настільки глибоко, що про те, що він нічого не їв з самого ранку, він згадав лише тоді, коли за вікном уже стемніло.

До речі, не згадай він про вечерю і не очікуй він доставки замовлення на дім, він би і дзвінок Женев’єри пропустив би. Тому що його смартфон так і залишався б у беззвучному режимі.

– Ось тобі й прихильна рука долі, яка не дозволила мені провтикати чудовий вечір із цікавою мені чарівною жінкою через те, що я не потурбувався внести її номер у список «важливих контактів», – іронізуючи сам над собою, криво посміхнувся чоловік, вкриваючи напівоголену жінку ковдрою.

Окинувши прощальним поглядом прекрасну Женев’єру, він не втримався від тяжкого зітхання.

Вечір був безнадійно зіпсований.

Про те ж, що чекає його, коли жінка прокинеться, він навіть і подумати боявся...

Він міг би, звичайно ж, підчистити своїй гості пам’ять. Але ментальне втручання у мозкову діяльність смертних було дуже небезпечним і тому регулювалося угодою між Потойбіччам і миром смертних.

З цієї причини, перш ніж підчистити будь-кому зі смертних пам’ять, будь-якому законослухняному відьмаку, до яких відносив себе і Алекс, мав отримати дозвіл МАСЗВМ (Міжсторонньої Асамблеї Спостерігачів з Законного Використання Магії).

Проте так як його проблема було суто особистою, він і без звернення знав: дозвіл він не отримає.

От якби Женев’єра побачила щось таке, чого, на думку Асамблеї, вона не повинна була б побачити – це була б інша справа.

Заради справедливості слід зазначити, що навіть якби ментальне втручання і не було заборонено, із суто корисливих спонукань Алекс нізащо не став би чистити пам’ять не тільки своїй пасії, а й будь-якій іншій людині.

Причому, не тільки тому, що проникаючи у чужу свідомість, можна було сильно нашкодити психічному здоров’ю реципієнта, а й тому, що це, на думку Алекса, було дуже й дуже неетично.

Отож, вибору в нього не було.

Хочеш – не хочеш, а проблему доведеться вирішувати набагато менш ефектним загальнодоступним методом, який полягав у тому, що йому доведеться пояснюватись і вибачатися, а робити це Алекс просто терпіти ненавидів!

Молодий чоловік тужливо зітхнув ще раз, після чого рішуче перетнув кімнату і сів у своє улюблене крісло. Улюбленим воно, щоправда, було не саме по собі, а завдяки величезній плазмовій панелі, що висіла на протилежній від нього стіні.

Розблокувавши екран смартфона і вибравши у записнику потрібний йому контакт, Алекс нажав на «виклик».

– Поза зоною досяжності! Хто би сумнівався! – роздратовано прогарчав він. – Гаразд, Кессі, не хочеш по-хорошому! Прийдеться діяти більш жорсткими методами!