Пролог (закінчення)

– Пфффф! – Локі з такою швидкістю негативно замотав головою, начебто вона в нього була не головою, а флігелем. – Бра-анді! – докірливо простягнув він. – Не розчаровуй мене! Невже незрозуміло, що Хель перебралася до Нью-Йорка не на дівчисько полювати, а на свого Обраного, в очах якого вона, з якоїсь, поки невідомої мені причини, хоче виглядати невинною, немов ягня! Ну-ууу? Тепер ти зрозумів, про що я?

– Зрозумів, – кивнув Асбранд. – Тебе не влаштовує, що Хель використовує нас як підставних лиходіїв.

– Ха! – вдаривши долонями по колінах, зло реготнув Локі. – Мене це не просто не влаштовує, мене це бісить! І тому, мій друже, з цього моменту ми з тобою полюємо не на дівчисько, а на її опікуна!

– О-о! – збентежено видихнув Асбранд і важко зітхнув. – Нічого собі тебе це бісить! Чи можливо я не дочув і ти щойно не ускладнив для нас і без того занадто складну задачу?

– Бра-ааанді, – вкотре докірливо простяг Локі. – Ти що забув, хто я? Я ж у нас з тобою – бог практичної мудрості й хитрощів! – піднявши вгору вказівний палець, нагадав він. – А це означає, що якщо хтось і здатний знайти лазівку там, де її немає, то тільки я! Ти маєш рацію, завдання перед нами я дійсно поставив те ще!

– Не те ще, а попросту нездійсненну! – буркотливо поправив Асбранд.

– Добре, – несподівано поступливо погодився Локі. – Хай буде нездійсненну. Але! – знову підняв він вгору вказівний палець. – Але тільки не тридцять першого жовтня, від заходу сонця і до світанку! Тільки не в ті кілька годин, коли рубіж, що розділяє Феєрію і світ смертних, перетворюється, у буквальному значені цього слова, на сито!

Осяяний розумінням Асбранд з лукавою посмішкою подивився на друга.

– Хелловін! – захоплено вигукнув він, закивавши при цьому головою, подібно до китайського бовдура. – Ти пропонуєш розставити пастку на Обраного в Хелловін! – продовжуючи схвально кивати, чи то констатував, чи то уточнив він.

– Використавши у якості принади дівчи-иисько, – закивавши у такт другу, самовдоволено усміхаючись, практично проспівав бог хитрості.

– Одним пострілом двох зайців! Як то кажуть, і соковито і наваристо! – продовжуючи кивати, схвалив Асбранд і, навмисне голосно і смачно цмокнувши, поцілував кінчики своїх пальців.

– Трьох зайців, враховуючи Її Благу Величність, – багатозначно підморгнув другу бог віроломства. – Точніше, навіть чотирьох, якщо врахувати також і урок хорошого тону, що отримає Її Смертейшество! Після якого, я гадаю, в неї надовго відпаде бажання знову ставати мені впоперек дороги.