Пролог (продовження 2)

– Якщо мої інформатори нічого не наплутали, а вони могли, оскільки, за їхніми власними словами, це навіть не легенда, а просто один із варіантів якогось старого міфу… Але я буду не я, якщо згодом з’ясується, що справа була ні в цьому міфі! Тому що…

– Ти знущаєшся?! – не витримавши катування очікуванням, жалібно заскиглив Асбранд. – Скажи вже, нарешті, про що цей міф?!

Локі самовдоволено посміхнувся і «зглянувся»…

– Про те, що у разі смерті мого дорогенького татуся, Хель стане єдиною і неповторною творицею Всесвіту!

– Ти усе ж таки знущаєшся! – похмуро резюмував Асбранд, почувши давно і всім відомий факт.

Локі вкотре самовдоволено посміхнувся і додав:

– І про те, що шанс покінчити з моїм татусем буде тільки у одного єдиного його нащадка! – урочисто проголосив він. – Ну і як тобі ця інформація? Ні на які цікаві думки не наштовхує?

У Асбранда округлилися очі.

– Ти думаєш, що Алекс Каролінг – не просто нащадок Сурта, а ще й Обраний?

Локі вкотре широко і радісно посміхнувся.

– У тому й річ, що так думаю не я, а Її Смертейшество! – приклавши вказівний палець до губ, змовницьки промовив він. – Що ж до мене, то конкретно мені, щиро і полум’яно начхати на те Обраний цей Алекс Каролінг чи ні; здатний він убити мого татуся чи ні! – іронічно констатував Локі. – Для мене важливо лише те, що на це не начхати Хель. Ти розумієш, до чого я хилю? – хитро блиснувши очима, поцікавився він у свого співрозмовника.

Асбранд кивнув головою. І одразу ж насторожено поцікавився.

– І цим твоїм інформаторам можна довіряти? Все ж таки інфу вони тобі підігнали, м’яко кажучи, ненадійну.

– І на те, наскільки ця інформація надійна, мені теж глибоко і щиро начхати! – вкотре розплившись у широкій посмішці, оголосив явно дуже задоволений собою Локі. – Мені достатньо того, що я точно знаю, що їй потрібен або хлопець, або докази того, що він не зовсім людина…

– Та яка різниця зовсім він людина чи не зовсім? Він смертний! А Сурт – бог! – водночас здивовано і дратівливо видихнув Асбранд. – Він смертний! Я це точно знаю! Бо, повір мені, вже я у таких речах знаюся!

– Повір і мені, коли я тобі кажу, що і Хель також у таких речах дуже непогано знається! – глузливо парирував Локі. – І, тим не менш, їй потрібен або цей молодик, або докази того, що він не зовсім людина, або його підопічна!

– Але ж смертний апріорі не здатний вбити бога! Це ж нонсенс! Хіба ж ні?! – не як не міг заспокоїться Асбранд.

– Бранді, повторюю тобі ще раз, – поблажливо ласкаво, наче звертався до маленької дитини, – це не моя проблема! Кожен вірить у те, що хоче вірити. І якщо Хель хоче вірити у те, що Каролінг – це і є її Обраний, то це її проблема! І водночас моя знахідка! Тому що завдяки її проблемі, мені відома її слабкість! Причому слабкість, настільки сильна, що якби я не знав, що Її Смертейшество не здатна кохати у принципі, я б вирішив, що вона закохалася!

Асбранд закотив очі й пирхнув.

– Скажеш також! Її Її Смертейшество і закохалася!

Очі Локі блиснули з викликом. І він почав перечисляти.

– Факт перший: вона перебралася з Хельхейму до Нью-Йорку! – оголосив він, загинаючи мізинець на правій руці. – Факт другий: вона оселилася не в готелі, а купила собі чи то квартиру, чи то будинок! – загнув він безіменний палець. – Факт третій: вона знайшла собі роботу! – загинаючи середній палець, тріумфуючим голосом проголосив бог шахрайства і із задоволенням вдихнув кальян. – Яку саме роботу вона знайшла – поки що не знаю. Адресу купленої нею квартири теж поки не знаю. Вона використовує фальшиві не тільки ім’я, але й особу, тому ні її ім’я, ні те, як вона виглядає у світі смертних – я теж поки не знаю. Але інформація – точна. Можна сказати, від неї самої. Призначалася вона, звичайно, не для моїх вух, але ж ти мене знаєш, у мене скрізь є шпигуни! – випереджаючи питання друга, повідомив він. – А тепер, Бранді, – підняв він угору вказівний палець, – увага! Факт четвертий і питання: якщо Хель живе зараз у Нью-Йорку, то чому ж вона сама не займеться дівчиськом? – з кривою усмішкою поцікавився він у друга і знову затягнувся кальяном.

– Тому що дівчинка їй також не по зубах, як і нам? – дуже невпевнено припустив Асбранд, витріщивши оченята-намистинки.