Пролог (початок)

Пролог

На одній з веранд розкішного літнього палацу Локі Лаувейcона, лідера конфедерації Неблагих дворів Феєрії сиділо двоє молодих людей. Вони курили кальян і напівголосно обговорювали якісь важливі, але не дуже приємні, судячи по напруженим виразам їх облич, справи.

Один із молодиків був рудоволосим і дуже гарним. Білошкірий та чисто поголений, з хитро-примруженими яскраво-зеленими, кольору молодого листя, очима. Це й був своєю власною персоною Локі Хведрунг Лаувейсон.

Другий із молодиків був світловолосим, з маленькою акуратною борідкою та злими, бігаючими чорними, як у щура, оченятками-намистинками.

Його звали Асбранд Вайлиарч. Найближчий друг і радник лідера Неблагих фейрі Локі Лаувейсона саме він останні кілька століть був головним опонентом королеви Благих фейрі Елани у парламенті Джюнхейма, який ось вже кілька тисяч років залишався незмінною цитаделлю і опорою Співдружності Благих дворів Феєрії.

– Сьогодні вранці я отримав ось це, – простягнув Асбранд Локі сувій з печаткою королеви Джюнхейма. – Елана висунула мені ультиматум: або я залишаю Джюнхейм, або вона відправить мене до вежі Смиренності! – нарочито байдуже сповістив він. Хоча по тону його було ясно, що його у буквальному сенсі трясе від люті. – Вона, бачите, втомилася дивитися крізь пальці на те, як мій Неблагий згубний вплив розкладає високі моральні підвалини Благих фейрі!

– Хммм, так і є, – спантеличено промовив Локі, який ось вже вчетверте перечитував зміст сувої.

Однак, як не прикро йому було це визнавати, але і в четвертий раз свиток стверджував усе те ж саме, що й у перші три рази: Асбранду Вайліарч наказувалося або у триденний термін покинути територію Джюнхейма або постати перед судом Ради Благого двору.

Асбранд розуміючи хмикнув.

– От і я те ж, довго не міг повірити своїм очам! З чого б це вона, Локі? Яка муха її вкусила, що вона так осміліла? Адже ж Елана не може не розуміти, що наразі у Неблагого двору достатньо фінансового впливу, щоб знищити Джюнхейм економічно, якщо ми зробимо це своєю місією? Що скажеш? Може, це в неї вже старечий маразм? Тому що я просто повірити не можу в реальність того, що відбувається… – замотавши головою, нібито струшуючи з себе морок, поцікавився думкою друга він. – Чи може я десь прорахувався і щось випустив з поля мого зору? Можливо я не знаю про щось важливе, що робить Елану більш сильнішою і більш впевненою у собі?

– Ні, Бранде, це у Елани не старечий маразм, – похмуро похитав головою Локі. Й після невеличкої паузи додав: – Навіть і близько, на жаль! – останнє слово він майже прогарчав.

– То ти думаєш, що проблема в мені? – вражено перепитав світловолосий. – Що я десь прорахувався і підвів тебе?!

Лідер конфедерації Неблагих дворів глибоко задумався на кілька хвилин, які здалися його співрозмовнику нескінченно довгими.

Спостерігаючи за зблідлим обличчям друга дитинства з напівопущених вій, Локі нишком розважався. Йому подобалося бачити як той сіпається і не знаходить собі місця.

– Розслабся, мій друже, звичайно ж, ні. Я не думаю, що проблема у тобі, – заперечливо похитав він головою, після того, як вдосталь насолодився видовищем переживань співрозмовника. – Розслабся, тому що цей папірець, – кивнув він на свиток, який усе ще тримав у своїх руках, – цей папірець, мій друже, це послання не тобі, а мені!

– Тттобі-іі? – здивовано уточнив Асбранд. – Ттти впевнений? – він усе ще не відійшов від пережитого хвилювання і тому трохи заїкався.