Особливий

Мені завжди казали, що я – особливий. Батьки були просто одержимі моїми безпекою і щастям. Я завжди мав усе те, що лишень наважувався попросити у них. Та і їхньої уваги мені ніколи не бракувало. Постійні сімейні обіди, вечірки на честь різних свят, спільні посиденьки із сім'ями друзів. Майже жодних заборон, окрім заборони ходити до підвалу самому чи лазити по закинутих будинках, заради моєї ж безпеки. Моє дитинство я б не зміг назвати хоча б скількись нещасливим. За одним винятком. Я абсолютно не міг пригадати нічого до восьми років. Якось моя подруга розповіла, що подібне може бути наслідком якоїсь жахливої події, пережитої в ранньому віці, тож мене завжди цікавила ця моя особливість. Ми з друзями часто проводили власні дослідження, уявляючи себе детективами-психологами, риючись у моєму минулому та в моїй голові. Дехто з них навіть почав пригадувати, що в той час навіть у моєму характері та захопленях з'явилися зміни. Наприклад, до тих пір я був надзвичайно сором'язливим, а потім різко перетворився на авантюриста і душу компанії. Також, колись давним-давно мене цікавили різноманітні науки, зокрема, астрономія і географія, Та я міг балакати на ці теми годинами, доводячи близьких до сказу, а потім мої захоплення різко перекинулись в сферу спорту та різноманітного транспорту. Але і це не все. Здається вони ще щось розповідали... Ах,точно, я мав неймовірний, як на свій вік, талант у малюванні. Навіть сам пам'ятаю, як моя бабуся, щоразу приїжджаючи в гості, просила мене намалювати щось для неї і засмучувалась, коли максимум, що я міг накалякати в результаті своїх творчих потуг, були антропоморфні створіння на рівні трьохрічної дитини. Але, це все що я зміг дізнатись. Вчителі сусіди та батьки лиш розводили руками, коли я прибігав до них з новими теоріями і запитаннями. 

З часом я кинув цю затію. Просто переріс. Ну зовсім не підхоже тринадцятилітньому хлопцеві як скаженому ганятися за людьми і ставити їм досить дивні запитання на кшталт «А у нашому домі ніколи не було пожежі?», « А ви вірите у старання пам'яті інопланетянами?», « Чи не могли б ви мені розповісти, що найдивніше я робив в дитинстві, що вам запам'яталось?». До того ж, у мене з'явилася дівчина, а це вже по-дорослому. Люся подобалась мені вже роки два, тож був дуже щасливий, коли вона погодилася зустрічатися. Ми з нею часто сиділи у мене вдома, розмовляючи про все на світі. І одного дня мова зайшла про дитинство. Я, окрилений, притягнув їй дитячого фотоальбома і почав розповідати кумедні історії, що не раз чув від батьків. Деякі з ісам пам'ятав. Ось я тримаю на руках щуку, величиною майже з мене, ось вдягнувся в татові весільний піджак і гордо крокую перед бабусею і мамою. А ось побився зі своїм найкращим друганом й його мама перев'язує мій закривавлений лоб. Ми з Люсею гигикаємо над історіями, але раптом вона задає дивне питання: 

— А куди зник твій шрам на лобі.

— Який? Перепитую я, потираючи те славнозвісне чоло, що, наскільки я знаю, завжди було чисте-чистісіньке. 

— Так ось, на кожній твоїй фотографії у тебе досить помітний шрам на лобі, саме там де ти поранився після бійки з другом. 

Я здивована оглядаю фотографії і виявляю, що справді, на всіх них у мене на лобі досить помітна біла смужка. Здивовано перелистую аж до кінця альбому і раптом завмираю. Починаючи з мого восьмого дня народження жодної відмітини на чолі немає. Ми з дівчиною здивовано перезираємось. І раптом до кімнати ввалюється мама: 

— Малята, у вас щось сталося? Ви раптом так затихли.

Я лиш кволо похитав головою. Досить довго не міг забути цього моменту, але моє хлоп'яче життя перетягнуло усю увагу на теперішнє з минулого. Наступний темний момент трапився через кілька місяців. Я перебирав іграшки на горищі, аби допомогти мамі із прибиранням. Серед всілякого мотлоху мою увагу найбільше привернув старесенький зачовганий плюшевий ведмедик. Його щось мене потягнуло взяти із собою до кімнати. Мама, помітивши це дзвінко засміялася і розповіла, що колись у дитинстві це була моя улюблена іграшка і я ніколи не розставався з нею, тож, навіть якщо нічого не пам'ятаю, дивно що мене потягнуло до неї. Я у відповідь лиш сором'язливо усміхнувся і заховався у своїй спальні. Досить скоро іграшка опинилася в якомусь одному з кутків моєї кімнати серед кучі іншого мотлоху. Деякий час я про неї не згадував. А потім однієї ночі трапилось це... 

Я досить рідко бачу сни, але цієї ночі побачив. І це було щось надзвичайно яскраве та дивне. Уві сні я дивився на себе малого, що бавиться із іграшковим ведмедиком. Спершу це був звичайний милий сон. Але раптом я відчув, як щось слизьке охопило мою талію і починає тягнути кудись вниз. З мого роззявленого роду не виривалося жодного звуку, як би я не намагався покликати на допомогу. Ця слизька річ все сильніше і сильніше обвивала мене, пробираючись під шкіру, давлячи на легені. Малий я із ведмедиком раптом ніби опинився за напівпрозорим зеленуватим склом. Це хлоп'я із іграшкою схилялося наді мною, його пусті очі зазирали просто в мою душу. І раптом він потягнувся до мене і його рука увійшла просто в мої груди, змушуючи мене чути звук плоті, що рветься, та неспроможність навіть вдихнути. Мене охопив жах, я намагався вирватись, відійти від цієї жахливої дитини, але її кінцівка все продовжувала і продовжувала входити у моє тіло. Я смикнувся з усієї сили, і раптом прокинувся від сильного удару головою об підлогу. Уві сні звалився з ліжка... 

Після цього кошмару вже не міг заснути. Моє тіло здригалось від кожного звуку і тремтіло, ніби зараз був жахливий мороз. А я сам не міг відвести погляду від того жахливого ведмедика. Чомусь у мене виникло відчуття, ніби саме він винен в моєму кошмарі, тож, навіть не намагаючись контролювати себе, підпов до нього і почав рвати його. Старенька іграшка здалась мені без жодного супротиву, лиш жалібно тріскаючи, коли її кінцівки відривались та летіли в різні боки кімнати. Мені здавалось, що я можу продовжувати цю справу вічно. Але раптом увагу дещо привернуло. Серед м'якого наповнювача всередині іграшки були якісь дивні зім'яті клаптики паперу. Дещо здивований я почав витягувати їх на поверхню. Запаливши лампу, прийнявся розглядати їх. Це виглядало як досить пропрацьовані дитячі малюнки, на яких зображувалася люди. Часто ці особи знаходились у якихось дивних місцях, наприклад, в акваріумі, сирниковій коробці чи труні. Звісно, це особливо жахало у дитячому малюнкові. Але ще гіршим було те, що усі виглядали однаковісінькими,ніби дитина малювала їх під копірку. А на звороті одного з малюнків було виведено кривенький надпис: «Мамин комод».