6

– Виходить, зараз за головного я? – недовірливо промовив сержант і поліз у машину, щоб дістати рушницю. – Ненавиджу, коли справджуються мрії… Таке враження, що їх вигадує ідіот. Гей, ти! – адресувалося Фіоні. – Це останній шанс продемонструвати надприродну ментальну силу.

– Та йди ти! – огризнулася вона. – Треба заманити пустельника в темний куток, а хлопці тим часом витягнуть звідти шаєрона.

– Ендер надто далеко від входу, а дракон швидший за людину в кілька разів. Треба його оглушити, бо постраждають усі, особливо сусіди.

Поруч несміливо кашлянув один із патрульних – молоденький хлопчина, що лиш цієї весни отримав форму і ще не втратив юнацького запалу.

– Треба просто посадити дракона на ланцюг, – висловив він розумну, загалом, ідею, хай і гарантовано нездійсненну.

– Просто… – луною відгукнувся його напарник-одноліток. – Посадити. Дракона. На ланцюг. Просто взяти й посадити!

– Досі якось же його прив'язували, – резонно зауважив перший патрульний. – Він тут скільки? Місяців п'ять, здається. І нікого не вбив, місто не спалив… Усе не так страшно.

– Нахабі це розкажи! Мало він підсобок розвалив, поки звик до персоналу. А чужинець для нього – ворог. Ти й кроку не ступиш його територією.

Поки патрульні сперечалися, Вейлон підійшов до огорожі й поклав руки на сітку. Пустельнику це не сподобалося. Він випустив тонкий струмінь полум'я, вигнув шию і схилився над шаєроном, чи то захищаючи свою іграшку, чи то охороняючи здобич.

– Ви двоє, давайте за заднє подвір'я і галасуйте що є сили, – уривчасто розпорядився сержант. – Гайда!

– Не спрацює…

– Коли мені треба буде ворожіння на кавовій гущі, я звернуся до бабки-знахарки. Швидко виконуйте наказ!

Дракон приглушено гаркнув, і патрульних як вітром здуло.

– І справді не спрацює, – тихо сказала Фіона, загороджуючи собою ворота. – Пустельник обов'язково нападе, тим паче на тебе. Дракони сприймають яскраво виражених самців іншого виду як стовідсоткову небезпеку.

– Шаєрон не яскраво виражений? Тисячі жінок тобі за таке патли вирвуть.

– Це думка пустельника, а не жінки! – парирувала Фіона. – Нахабі начхати на привабливість. Значення мають розмір, пропорції та поведінка.

– Який перебірливий дракон, – не залишився в боргу Вейлон.

– Якщо на тебе нападає дика тварина, ти вважатимеш небезпечнішою лисицю чи вовка?

– Залежить від того, у кого із них сказ.

– Це можуть бути твої останні слова!

Вейлон м'яко відтіснив Фіону зі свого шляху. Повільно, намагаючись не брязкати надто голосно, підняв засув і потягнув ворота на себе.

– Я теж вмію міркувати з розумом, – зауважив, невесело усміхаючись. – Але той ідіот сам собою не врятується. Думаєш, приїде спецгрупа і станеться диво? Ні, вони або відразу пристрелять дракона, або спочатку спровокують на агресію, а потім пристрелять. А чоловік із заповідника нічим не відрізняється від нас. Для Нахаби він чужий.

– Із генами Дракона-засновника!

– Шаєрону це чимось допоможе? Та й навряд чи його гени більш виражені, ніж у мене. – Вейлон підняв кулак, і той вкрився дуже поширеною сірою лускою – на жаль, аж ніяк не такою міцною, як біла, жовта, золотиста чи навіть рідкісна синя. – Це робота, Фіоно Май. Наша безглузда робота.

– Ти отримаєш масштабні опіки та несумісні з життям внутрішні ушкодження!

– Пропоную вірити у краще. До речі, ти так і не відповіла щодо кіно.

Фіона скрипнула зубами, дивуючись логіці деяких безрозсудних суб'єктів. Схопила напарника за рукав, утримуючи від необачних дій, і підскочила від переляку, бо за будівлею здійнявся гармидер.

Дракон розвернувся мордою до джерела гучних звуків, Ендер залишився лежати якраз між його лапами.

– Я теж не хочу туди йти, – прошепотів Вейлон. – Якби в газеті опублікували некролог шаєрона, я не засмутився б. Але зараз він мій. Дозволю йому померти – ніколи собі не пробачу.

– Егоїст!

– Як щодо поцілунку на удачу? Ні? Ну, твоя справа. Відповідальність за мій провал тепер на тобі.

Дракон завив ще до того, як Вейлон ступив на його територію. Одним сильним стрибком розвернувся і залив двір полум'ям, знищуючи залишки витоптаної рослинності.

Вузькі штани Ендера теж зайнялися, широкий білий рукав обсипався попелом, голе передпліччя стало червоним від жару. Після такого шаєрон помітно протверезів, підвівся навкарачки і почав крутити головою, розбираючись у ситуації. Судячи з розгубленого виразу обличчя, все, що він робив до цього, геть-чисто вивітрилося з його пам'яті.

 – Треба б водою облитися перед штурмом, – пробурмотів напарник, прокашлявшись після відчутної порції диму. – План, до речі, змінюється на божевільніший.

Пустельник мимохідь стукнув Ендера кістлявою лапою в м'якому «капці» й помчав до прочинених воріт. Шаєрон без звуку завалився на бік і більше не рухався.

– Зачиняй! – крикнула Фіона.