5

Ветеринарна клініка розташовувалась на околиці, біля струмка Річкової Діви та майданчика для гри в м'яч. Ця біла двоповерхова будова з високими стелями, заґратованими вікнами та зручним пандусом сильно виділялася на тлі присадкуватих сусідніх будинків. Її оточував просторий луг, обгороджений високою металевою сіткою з дрібними комірками. Найчастішими тутешніми пацієнтами були коні, а з тих, хто запам'ятовувався найбільше, – дракони.

Пустельників не приводили із заповідника табунами. Ці тварини не знали жалю, тож пораненого родича з'їдали швидко, а то й розривали заради забави.

Худому довгоногому самцю-трилітці порівняно пощастило. Він втратив крило в повітряному бою і впав у болото. Діставати його супротивники не ризикнули і вирушили шукати вечерю в іншому місці.

Дракона, прозваного у клініці Нахабою, знайшли єгері. Він був майже мертвий, йому пророкували долю опудала в Музеї природознавства, але дракон, попри прогнози, вижив.

Він відрізнявся зухвалою непередбачуваною вдачею і любив ганятися за людьми, тому зазвичай сидів на товстому ланцюгу. На нього чекав вольєр в одному із зоопарків південних міст (для пустельників навіть помірний клімат згубний), адже без крила дракону в природі не вижити. Але зараз Нахаба насолоджувався частковою свободою і готувався випустити декому кишки, незважаючи на те, що саме цей «дехто» спустив пустельника із ланцюга, давши змогу вільно розгулювати за ненадійною огорожею.

– Це я винен, – журився багровий від хвилювання губернатор біля свого лімузина. – Цей… – багатозначна пауза. – Шаєрон Ендер до доньки моєї почав чіплятись, натяки всякі паскудні робив, а вона і рада, дурна, й нічого, що заручена. Ну то я весь час підливав дорогому гостю, та не вино – чисту ластонську горілку. Добре йшла… Шаєрон швидко набрався і поповз спатоньки. Хто ж знав, що його трохи відпустить і потягне на подвиги? Я не повірив очам, коли побачив з вікна, як від'їжджає моя машина! А дурепа ця, покоївка… Їй же було наказано стежити за шаєроном! А вона? «Він сказав», «він попросив», «він пообіцяв»… І що всі жінки в ньому знаходять?

Похмурий капітан співчутливо кивав і дивився на мовчазну рацію. Недавно з управління доповіли, що спецзагін у дорозі, та й із заповідника вже їде фахівець. Треба протриматися бодай пів години. Але Ендеру хотілося веселощів, здоровий глузд він проганяв якнайдалі, особливо в присутності публіки.

– Як шаєрон дізнався про Нахабу? – тихо спитала Фіона, ховаючись за широкою спиною Вейлона.

Губернатор встиг поділитися геніальною (точніше, божевільною) ідеєю за участю сержантки Май, тому потрапляти в його поле зору було досить небезпечно.

– Та ніяк, – прошипів капітан, спостерігаючи за прудкою довгоногою істотою, яка поки що носила намордник і особливі «капці» для захисту персоналу від пазурів, здатних прорізати метал. – Він вирішив покататися з вітерцем, помчав центральною вулицею і на виїзді помітив пустельника. Його на ніч випускають на галявину.

– Дракона?

– Ну не шаєрона ж! Хоча і йому ланцюг не завадив би. Бачите, що робить? Батога на нього немає!

Ендер намагався видертися на спину пустельника. Не виходило – той вислизав в останню мить, дратуючи шаєрона.

– Я витягну його, – з ледь вловимою невпевненістю в голосі запропонував Вейлон.

– Не можна! – Фіона забула, що уникає уваги начальства, і смикнула напарника за рукав. – Зараз Нахаба грається. Та галявина – його територія, а шаєрон – як мишка в лапах ситої кішки. Пустельник повністю його контролює, тому не чіпає. Якщо дракон відчує загрозу… А він її відчує, бо для нього всі ми – незнайомці, ветеринарів тут я чомусь не бачу! Ігровий майданчик стане полем бою. Нахаба озвіріє! Пустить вогонь, і все: ні намордника, ні насадок на пазурі. Дракон не небезпечний тільки поки він спокійний, задоволений і впевнений у своїй безпеці.

– А ти звідки знаєш?

– Я працюю поряд із заповідником! Дивно було б, якби я не шукала інформацію про пустельників. А ще я знаю, що у цій клініці працює людина з яскраво вираженими генами Дракона-засновника, і саме вона займається пустельними драконами. Чому її нема? Нормальний силовий щит легко витримає тиск трилітки.

– Апендицит, відвезли ввечері до лікарні. Слухай, ти дуже багато цікавишся драконами, хіба ні?

– Замовкніть обидва! – гаркнув капітан. – Ви його нервуєте!

– Дракона? – з сумнівом уточнила Фіона. – Він звик до людей. Поки ми не зазіхаємо на його територію, можна хоч у барабани бити.

– Шаєрона? – припустив Вейлон. – Поки він не протверезіє, йому що крик, що шепіт – одна біда.

– Губернатора! – Капітан явно ступив на тонку кригу. – Ви заважаєте йому думати!

Думав губернатор, нервово потираючи спітнілу лисину, недовго – рівно до моменту, коли Ендер почав розстібати намордник дракона.

– Щось мені підказує, що саме час подати у відставку. Всього найкращого. – І лімузин помчав удалечінь, залишивши проблему поза губернаторськими інтересами.

– Я можу його підстрелити, – вліз із божевільною пропозицією Вейлон, – тому що вона, – кивнув на Фіону, – пустельника силою думки не зупинить.

– Шаєрона? – Здавалося, капітан серйозно замислився над цією ідеєю. – Не треба, – сказав нарешті. – Це розбазарювання казенних патронів.