4

Фіона знову була на фермі – цього разу не в хліві, а зайняла стратегічно зручне місце біля огорожі, за старими демонтованими воротами, кинутими на купу каміння – вже покриту мохом і лишайником, релікт ще з часів будівництва цієї садиби.

Злодій не забарився. Аякже, все містечко пліткує про те, що у губернатора гостює шаєрон, у шаєрона цього надзвичайний потяг до жіночої статі, а тому єдина дівчина з поліції раптом стала «зіркою» відділення і до свиней більше не повернеться.

«Ну, голубчику, ти попався!» – збадьорилася Фіона, готуючи наручники.

За лісосмугою засигналив автомобіль. Нахабно так, голосно! Вибагливо і невдоволено, щоб його!

Злодій підскочив, розвернув дерев'яний візок і дременув геть.

Фіона тихо вилаялася. Звісно, вона знала, хто внадився до вдови Мартон – минулої ночі добре роздивилася його криву фізіономію зі зламаним носом і роздертою бровою. Але якщо не взяти гада на місці злочину, він викрутиться.

Репутація у сержантки Май не дуже надійна. Відколи її, дівчину з глибинки, перевели в більш-менш пристойне містечко за рекомендацією «важливої ​​шишки з верхів», кожен товариш по службі впевнений: Фіона вислужується, щоб заглушити плітки про своє призначення. До неї і вимоги серйозніші, а то раптом їй заманеться покращити статистику за рахунок неблагонадійних, але поки що невинних суб'єктів?

Світло фар освітило сутулу фігуру злодія, блиснуло на металевій вісі візка. Ну що за невдача! Сьогодні той негідник не викрутився б, а тепер крокує собі потихеньку узбіччям, весь такий спокійний, наче ні до чого не причетний. Немов щоночі походжає за три вулиці від свого будинку!

А, може, й щоночі… Про дрібні пропажі на кшталт одягу з вішалки чи начиння з двору люди нечасто повідомляють. Не розшукуватиме ж поліція кожен знятий із паркану горщик чи кожне викопане відро картоплі…

Автомобіль із вереском пригальмував біля огорожі.

– Гей, ти! – З віконця висунувся Вейлон. – Застрибуй! Швидко!

– Я майже його взяла! – вибухнула обуренням Фіона, підбігаючи до машини. – Йому залишалося зробити десять кроків! Що ти тут забув?

– Кого? Того поросячого маніяка? – Вейлон кивнув на чоловіка з візком, який знахабнів настільки, щоб зупинитись і вилупитися на поліцейський автомобіль.

– Він побачить, що я поїхала, і повернеться!

– Не повернеться. Сідай.

Фіона залізла на продавлене сидіння, і напарник натиснув на газ, не чекаючи, поки вона зачинить двері.

– Дивись, як треба, – сказав Вейлон повчально, прямуючи до застиглого з відкритим ротом злодія і раз по раз нажимаючи клаксон.

Сутулий чоловік ніби отямився. Відскочив убік і потягся за візком, але не встиг прибрати – великі, призначені для бездоріжжя колеса поліцейської машини розламали його вщент, лише коліщатка покотилися в канаву.

– Тепер цей… Як його?

– Ксан Мам, вулиця шаєра Вікарда, сім, – вражено пробурмотіла Фіона.

– Так, тепер цей Мам на кілька місяців запам'ятає, що до вдови Мартон краще не потикатися.

– Не навіки?

– Щоб навіки, руки треба ламати, – розважливо порадив Вейлон, – а я такого не люблю.

Фіона озирнулася. Поросячий злодій нерухомо стояв у місячному світлі і, здавалося, не вірив у втрату візка, шукав його жадібним поглядом на спорожнілій ґрунтовці.

– Пристебнися.

– Навіщо? І що взагалі відбувається? Це від тебе пахне духами?

– Зате не свинями! – реготнув Вейлон, вивертаючи кермо, щоб потрапити на головну дорогу, обсаджену густими липами та кленами. – Я пережив маску для обличчя, манікюр та зачіску, зате дізнався, що шаєрон Ендер прибув до нас у пошуках тебе.

– Що?!

– Угу, я теж так очі витріщав, коли це почув. Але інформація точна, гарантую. Ну?

– Що – ну?!

Вейлон не відводив погляду від освітленої фарами дороги – кам'янистої, вкритої пилом і сіном, що розсипалося з чийогось воза.

– Що в тобі особливого, Фіоно Май? Крім ци... емм, форм? – спитав майже доброзичливо.

– Нічого!

– А чому ж шаерон набрався як востаннє в житті, втік від губернатора, поліз у ветлікарню до пораненого пустельника і обнімає його, вигукуючи твоє ім'я?

Машина підскочила на каменюці. Фіона стукнулася головою в дах, ще й язик відчутно прикусила, бо збиралася в фарбах описати абсурдність того, про що говорив напарник.

– Шаєрон каже, що йому не страшні дракони. Якщо Ендера захочуть з'їсти, ти обов'язково врятуєш його, як врятувала генерала Тіо Залі, коли той накрив нелегальний розплідник і ледве не став кормом для драконів разом зі жменькою своїх людей.

На дорогу вискочив заєць. Злякано завмер, і Вейлон пригальмував, повернув кермо, щоб його об'їхати. Машину сильно хитнуло, вона пройшлася колесами по краю придорожньої канави, але швидко повернулася на ґрунтовку.

І все ж Фіона стукнулась чолом у скло. Не стільки тому, що Вейлон вів авто недбало, немов дрова віз, скільки тому, що їй хотілось хоч на мить змінити напрям його думок, дати собі час на роздуми і врешті вирішити, що хвилюватися не варто.