Чашка чаю та чужі таємниці

​АНЯ

​Аня прокинулася в змішаних почуттях, відчуваючи себе розбитою через безперервні думки в голові, і ледве піднявшись з ліжка, попрямувала на кухню, щоб поснідати — якщо те, що готує мачуха, взагалі можна назвати їстівним.

​У домі нікого не виявилося, була лише записка про те, що брат пішов із батьком на роботу, а сама мачуха пішла на манікюр.

​Знайшовши в холодильнику два яйця, я швидко приготувала собі яєчню й задумалася про те, що можна поробити — першою думкою було вирушити до Лізи, але самі подумайте, це виглядало б дивно — чорт, мені потрібно поговорити з кимось із її друзів і дізнатися про неї більше!

​Льоша? Ні, вони не такі близькі, як може здатися, а ось Юля — вона її подруга, має знати про неї багато.

​На тому й вирішила — швидко зібравшись і розчесавши волосся, я вибігла з дому й попрямувала до Юлі — де вона живе, я знала, бо проводжала її.

​Відчинила вона не одразу — спала, чи що, але коли відчинила, яким би не було її здивування, вона нічого не сказала, лише промовила:

​— О, Аню, привіт. А ти чого так рано? Заходь у гості, чай поп'ємо.

​Я не стала відмовлятися і пройшла в затишний будинок Юлі.

​Заваривши чай і сівши переді мною, вона запитала:

​— То що сталося? Чому ти вирішила прийти до мене?

​Я зітхнула:

​— Гаразд, не будемо ходити кругами, скажу одразу: я хочу дізнатися про Лізу.

​Дівчина здивовано подивилася на мене й запитала:

​— А я тут до чого?

​— Нууу, як же, ти ж із нею спілкувалася до мене набагато раніше...

​— Але не настільки близько — ми з нею просто як... Подруги, не більше.

​— Ну... А хто мені може про неї більше розповісти?

​— Ну, Дімка, швидше за все, вони сусіди, як-не-як, і спілкуються з самого дитинства. Вони ніби брат і сестра, і за недавніми чутками парочкою стали. Раджу тобі сходити до нього.

​Блін, я й забула, що Ліза і Діма, можливо, почали зустрічатися!

​Де живе Діма, я знала, бо ми сиділи в нього в гостях неодноразово.

​Випивши залпом чай, Аня попрямувала до виходу: — Дякую, Юлю, за інформацію! — і швидким кроком попрямувала до Дімки.

​Відчинив він, на диво, швидко — невже чекав когось? Може, Лізу?

​— Я хочу поговорити про Лізу, — з порога почала вона.

​— У сенсі?

​— У прямому, я хочу дізнатися, яка вона людина.

​— Слухай, давай так: ти допоможеш мені з моєю справою, а я допоможу тобі з твоєю, не питаючи, навіщо тобі ця інфа, і не кажучи нічого Лізі — йде?

​— Що тобі треба?

​— Розкажи про свого брата докладніше — що любить, чим живе, як йому живеться, може, — ми сіли за альтанку на подвір’ї Діми.

​— Що тебе конкретно цікавить?

​— Яка він людина?

​— Досить нудний, вічно підкоряється моїй мачусі й занадто серйозно ставиться до всього. Ще щось?

​— Що він любить?

​— Ну, музику слухає, у компі сидить, більше начебто нічого такого, — вона підняла палець, коли Діма відкрив рот, — випереджаючи твоє запитання, я не знаю його музичний смак, але він начебто Баха слухає. О, точно, він на гітарі іноді грає. Це все?

​— Невже він такий нудний?

​— Так, уяви собі.

​— Не уявляю. Гаразд, а що ти хотіла про Лізу дізнатися?

​— Яка вона людина?

​— Добра душа, намагається всім допомогти, але в підсумку страждає сама, і через це я хвилююся за неї.

​— Чим вона захоплюється?

​— Ну, як я знаю, вона малювати любить, але після однієї неприємної для неї події закинула цю справу.

​— А що за подія?

​— Я не можу розповісти... Це її секрет, а її секретами я дорожу, як своїми. Тому вибач. Щось ще?

​— Гаразд. А як вона ставиться до стосунків із хлопцями?

​— А це питання до чо... Так, гаразд, я сказав, що не буду питати, — ну, вона зустрічалася колись тут з одним хлопцем, Максим начебто чи Марк, без різниці, як його звали, він у бабусі тут жив, але потім щось пішло не так, а ще я знаю, що вона колись з однокласником крутила, але зараз її не тягне до стосунків.

​— А через що, ти не знаєш?

​— Ні, про це вона не говорила — ну, може, справа в тій події, яка з нею сталася, а може, ще щось...

​— А... Ти не знаєш, які їй квіти подобаються?

​— Квіти? — Діма задумався. — Ну, з квітів вона просто в захваті від бузку... А про інші не знаю...

​У цей момент у гості до Діми прийшли наші друзі — Льошка, Юлька й Ліза — побачивши її, я зніяковіла, згадавши, що ми щойно з Дімкою обговорювали її, і відвела погляд від її прекрасних лазурових очей.

​— Чому ви прийшли?

​— А ми вирішили сьогодні піти на ставок! Освіжитися нам треба всім. Ось прийшли по тебе, приходили й по Аню, але її не було вдома.

​Кинувши швидкий погляд на обличчя Лізи, я помітила, що вона ніби чимось засмучена чи здивована, ніби. Може, це через мене? Та ні, навіщо їй про мене думати?

​— То що, ви з нами, народ?

​— Звісно ж! Тільки дайте я додому сходжу по купальник.

​— Нам все одно по дорозі через твій дім, підемо всі разом, — сказав Льоша і якось змовницьки підморгнув Дімці.

​Коли Діма зібрався, ми всі вирушили до мого дому, Юля йшла недалеко від Діми, поруч з яким весело щебетав Льоша, і ми з Лізою залишилися удвох наодинці.

​— Як справи? — переборовши раптову незручність, запитала в неї.

​— Добре. А в тебе як? Як спалося?

​«Чудово... Тому що мені снилася ти...» — звісно, вголос я цього не сказала, а обмежилася простим словом — нормально.

​Дійшовши до мого дому, я швидко зібрала речі, і ми всі попрямували до ставка.