Розділ 19

Любомир

̶  Зрозуміло. Турбує біль. Скажіть, а цей біль, тільки під час близькості, чи й під час місячних теж?

̶  А – а... Так, кожного місяця дуже болить живіт, поясниця. Я, якось, вже звикла. Від багатьох подруг таке чула. Дехто таблетки п’є. А, хіба це ненормально, взагалі, цей біль щомісяця? — питає молода жінка. — зітхаю.

̶  До деякої міри, несильний дискомфорт і навіть біль під час менструації може бути нормальним. Це пов'язано зі скороченнями стінок матки. Але, якщо сильний, то варто задуматися. А під час близькості взагалі не повинно бути жодного болю. Терпіти нічого не потрібно. А тим більше глушити таблетками. Взагалі, якщо є будь – який біль, треба шукати його причину. — жінка здивовано блимає очима.

̶  Цікаво... Я й не задумувалася про таке.

̶  Багато – хто так. А дуже важливо переконатися, чи не є той біль причиною захворювання. Бо це, часом, призводить до того, що хвороба розвивається непоміченою, потім важко щось виправити. Дуже часто такі симптоми, про які ви говорите можуть бути при ендометріозі. Це дуже поширена проблема. Мусимо розібратися. Зараз подивимося, а потім скажу вам конкретніше, можливо, пройдете додаткову діагностику, аналізи, УЗД. Проходьте. — вказую рукою на ширму, пацієнтка йде, роздягається. Ніна помагає, вказує, що, як робити. Я готуюся, вдягаю рукавички.

̶ Запам’ятайте, ніякого болю терпіти не треба! Ми не в 18 столітті. Зараз більшість проблем вирішуються.

̶  Ого. Я й не знала. Думала, це нормально, коли щомісяця кілька днів випадає з життя. — дивується пацієнтка. Я посміхнувся. Крутнув головою.

̶  Ох, жінки...

  Сьогодні знову працюю з Зоряною. Шкода її виганяти, просила нічого не казати головному. Але й працювати з нею, якось... Дивно. Почуваюся, як голий. Без кінця витріщається на мене, щебече, заглядає в очі. То печива мені спекла, то салатику принесла на обід. А сама, бідолаха, на дієті. Хоч якась буде користь з її закоханості. Покращить фігуру. Вже колеги починають підколювати, що через мене медсестра з голоду вмре. Нічого їй не стане. Не з таким задом до гробу...

  До Зоряни я вже звик, вона мене не хвилює, хоча, є такі, що дуже навіть «за» провести з нею час. Наш лор в поліклініці часто до неї підкочує. І не він один. А от з іншими, не так легко. Останнім часом зі мною, ніби змовилися, почали наполегливіше загравати медсестри і деякі молоді лікарки. А навіть пацієнтки. Так швидко всі помітили, що зняв обручку? Ех... Халепа... Так і тягне на «подвиги»... Але... Ні... Не хочу з ким – небуть. Не в моїх принципах. По – перше  ̶  гріх. Та й... Проблем потім не розгребеш. А особливо на роботі. Ще чого бракувало.

  А найцікавіше те, що вже і не хочу нікого так, як Каріну. Раніше в кожній подібній шукав свою Женю, а тепер її. Хто б міг подумати... Так швидко ця дівчина заволоділа моїм розумом і серцем. Причому, навіть не поворухнувши й пальцем. Не бігала за мною, як інші, не щебетала, не пекла печиво. Ха – х... Навіть не знаю, чи вміє вона готувати. Та, мені байдуже. Я хочу її і більше нікого. Її, таку ніжну і стриману, сильну і цікаву. Хочу, щоб вона була тільки моя. Моя жінка, моя коханка, мама моїх дітей. Хочу, щоб більше ніколи не плакала від горя, а завжди дзвінко сміялася, як вміє тільки вона. Тільки ця дівчина. Ніби її фотографія постійно стоїть в мене перед очима, така велика, що затуляє собою всіх інших жінок.

  Закриваю очі і, все одно, бачу Каріну. Вона підіймає на мене погляд в ліфті. Несміливо дивиться, червоніє. А я милуюся її обличчям, а коли не бачить, всім решта. Згадую її на першому огляді. Наче, кадри з еротичного фільму, переді мною Каріна знімає ліфчик... Ох... Як же це важко. Коли вона ввесь час так близько, перед очима і... Абсолютно недосяжна... Здається, можу її торкнутися, коли захочу. Тільки ж... Де вона і з ким? Чи є в її житті місце для мене? Навряд…

  Не дає мені спокою той уролог. Не витримав, залишив пацієнтів під дверима, перепросив і пішов до кабінету в той час, коли друг призначив огляд чоловікові Каріни. Хоч гляну на нього. Цікаво, чи вона з ним прийде? Але... Чому тут, не у Вінниці, якщо переїхали?

  Підходжу. Дивлюся, зараз мали б вже покидати кабінет, теоретично. Я повернувся до стіни, поглядаю. Невдовзі гарні білі двері відчиняються, звідти виходить подружня пара. Глянув, не Каріна. Я, що, переплутав щось? Час, наче, правильний. Дивлюся, чоловік геть не той. Якийсь старший. Років 40 з копійками. Я повернувся до стіни, наче щось дивлюся в телефоні. Насторожую вуха.

  Пара щось розмовляє між собою. Чую, що задоволені. Добре. Але я далі нічого не розумію. Вони повільно йдуть по коридору, а я на секунду заглядаю до друга в кабінет, питаю, чи це той, кого я посилав до нього. Каже, так. Прізвище те. О! Клас! Виходжу з кабінету, швидко їх наздоганяю. Непомітно прислухаюся. Жінка говорить по телефону.

 ̶  Так, дуже приємний лікар, ми дуже задоволені. Так. Гриць сильно боявся, а виявилося, що все вирішується. Я така рада. — жінка з ентузіазмом комусь каже. — так. Каріночко, сонце, я не знаю, як тобі дякувати! — що? Каріночко, Сонце? Я зрадів, як маленький. — дорогенька, подякуй від нас тому знайомому. Якщо треба, то з нас належиться, кажи. Добре. А, ти як там, моя хороша? — я намагаюся непомітно йти за ними і слухати. Знаю, не можна, але ж... — даєш раду на новому місці? Ми вже всі за тобою скучили, особливо Лев Миколайович. — сміється. — так, Люда, не ти, вона ж, знаєш, яка зануда? І тільки в широких штанах завжди. — знову сміється. Слухає, — Приїдь на вихідні, що там сама будеш робити? Сходимо кудись, погуляємо. — щебече жінка. Що? Сама? Я ледве не засміявся вголос від щастя. Мене роздуло від радості, мало сорочка не тріснула.