Розділ 6

Каріна

  Наступного ранку я поздавала аналізи, пройшла УЗД і поспішила на роботу. Звір знову кудись поїхав. Як добре. Скориставшись можливістю, швидко зробила нагальну роботу і покликала до себе Іру. Дуже хотілося з кимось поговорити.

̶  Ну, як ти? Сходила до лікаря? — просто з порогу питає подруга. Зачиняє за собою двері, обтягує спідницю – олівець до колін і цокає підборами до мене.

̶  Ага... — кажу ніяково, згадуючи свій огляд в гінеколога.

̶  О, розказуй! — Іра потерла долоні, почала зручно вмощуватися біля мене на кріслі, щоб слухати. Заклала свої стрункі ноги одна на другу. Я вагалася. Не хотіла розповідати всіх подробиць свого діагнозу.

̶  Може, ти перша? Є вже той новенький?

̶  Е... Ні, спершу ти. Мені ж цікаво, який той лікар! — каже з ентузіазмом.

̶  А, як моє здоров’я, тобі не цікаво, часом? — сміюся, розслаблено спираючись на стіл ліктями.

̶  Ой, вибач. Дійсно. Перше про це розкажи. Що це я... — зніяковіла дівчина.

̶  Та... Жити буду, сказав.

̶  Це все? А конкретніше? — показує рукою, щоб я розповідала далі.

̶  Ну, в мене якась інфекція... Буду пити ліки... Казав, що все налагодиться.

̶  Так, о, то добре, дорогенька. Аби помогло. А я впевнена, що поможе. То, розказуй, який він? Сподобався тобі?

̶  Ну... Знаєш... Я ж не на побачення ходила. Так хвилювалась, що й не роздивилася добре.

̶  Та, ну. Розкажи. Молодий?

̶  На вигляд, років 40. — кажу, згадуючи втомлене обличчя лікаря.

̶  О... Не погано. А... Обручка є? — питає Іра. Я засміялася.

̶  Чесно, не звернула уваги. Але... Медсестра в нього дуже мила.

̶  Зрозуміло... Так, Карін, від сьогодні, починай звертати увагу на руки чоловіків. Треба ж знати, чи вільний. — я засміялася.

̶  А, якщо мені не цікаво? Дивитися, щоб тобі розказати, хто холостяк? Ти вже новенького перевірила?

̶  Перевірила! Не цікаво їй... — буркнула собі під ніс. — Все одно, дивитися треба. То, як він з тобою поводився? Підеш ще до нього?

̶  Піду однозначно. Мушу піти.  А загалом... Дуже приємний, твоя сестра правду казала. Акуратний, спокійний. Такий ввічливий... — згадую, що ніяк не показав зневаги до мене, коли побачив, яка в мене хвороба. — спокійно все пояснив, нормальний. Навіть хороший, я б сказала. Хоча, як вилікує, тоді можна буде по – справжньому хвалити. — подруга зраділа.

̶  О, супер. Бачиш, як добре, що ти мене послухала. Є ще нормальні лікарі на світі. — потім лукаво посміхнулась і додала, — і нормальні чоловіки. — я скривилася.

̶  О, тут, я  не впевнена. А, швидше, думаю, що всі вони однакові. А гінекологи, тим більше. Ти хоч уявляєш, який в нього вибір? Починаючи медсестричками і закінчуючи численними пацієнтками.

̶  Ти невиправна! Далі за своє. Каріно, ти мені так не даси заміж вийти! Май совість трохи. Сама була, спробувала сімейного життя, а мене все лякає.

̶  Ірусь... Та, чого, хіба я тобі кажу не виходити заміж? Якщо знайдеться якийсь хороший чоловік, то, звісно, виходь. Чого маєш бути сама? А я... Мені вже досить. Що я там не бачила?

̶  Ех... Каріно... Шкода мені, що в вас так сталося. Ти ж іще молода, невже хочеш сама жити до кінця віку?

̶  Краще вже сама, ніж з яким – небудь придурком.

̶  Може й так... — дівчина зітхнула. Я запитала про того новенького.

̶  А, Віктор? То слухай. — почала мені розказувати емоційно про того чоловіка. Так ми ще трохи побалакали. Потім сходили в їдальню на обід.

  В суботу я поїхала в Рудно до батька. Він недавно вийшов на пенсію і купив хату в селі. Начхав на міську суєту і зайнявся природним землеробством. Понаробляв такої краси. Газон, грядки, клумби. Очам не вірю.

   Довгенько в нього не була. Останнім часом не дуже хотілося потрапляти йому на очі. Дуже люблю його, не хочеться обманювати, а правду казати про наші стосунки з Мироном не можу. Він слізно просив не розповідати нашим родичам і близьким про деталі його зради. Особливо його матері.  До того ж, мені й самій не хотілося, щоб всі це знали. Тому, розказала тільки кільком близьким людям і то в загальному, що не вірний, без подробиць. Інакше б не відчепилися, всі казали, щоб помирилася. А свекрусі, взагалі, сказала, питайте сина, я вам нічого не поясню. Хай сам, як хоче, викручується. От, вона й дзвонить регулярно, дістає.

  Батько, як і обіцяв, показав мені своє диво – подвір’я, еко - грядки, таке все гарне. Почала хвалити його.

̶  Тат, я не перестаю дивуватися, як швидко ти перекваліфікувався з юриста в успішного землероба. Як тобі вдалося? Ти ж раніше взагалі мало не думав, що картопля в магазині росте. А зараз розрізняєш всі хвороби і шкідників городніх рослин. — кажу йому, вислухавши екскурсію з детальним описом всіх рослин і їх проблем. Чоловік гордо посміхнувся.

̶  А, що? Геніальна людина, геніальна у всьому, за що не візьметься.

̶  Як скромно... — сміюся.

̶  Ага. — потім батько почав демонструвати мені свою нову газонокосарку. Я, як могла, вникала в його нудну розповідь про її плюси і мінуси, доки він не закінчив з теорією і не перейшов до практики. Не знаю, для чого, показав мені, як вона вмикається, як працює. Пояснив різні нюанси. Мабуть, просто більше не знайшлося нікого, хто б його вислухав. А він любитель похвалитися новими покупками.