7

— Хтось тут є? — гукаю в дзеркало, наче божевільна. — Ось так завжди — коли вони потрібні, їх ніколи не догукаєшся.

Зітхаю, хоч й знаю, що це мені не допоможе. А щоб допомогло? Думка дівчат. Тобто, моїх копій. І хоч ми маємо однакові смаки, але, де робить купа, не болить біля пупа.

От і зараз, витративши вчора пів своєї зарплатні на дві елегантні сукні, я чекала схвалення Рожевоокулярної та Цілеспрямованої. Через тиждень я маю бути присутньою в якості подружки нареченої на весіллі Інни та Єгора. (Так, так — це завдяки мені вони разом. Точніше, завдяки моєму взаєморозумінню з подругою і відсутністю перешкод у вигляді себе ж і свого декольте).

Варто зізнатися, вже й не можу прийняти рішення без інших своїх "голів". Так вже звикла до... своїх особистостей.

А вони десь швендяють! На побаченнях, гадаю. Та, якщо Аля, котра Цілеспрямована, все більше і нестримніше закохується в Арсена, бо ж вони зустрічаються не перший день, могла з'являтися в дзеркальній мережі раз в чотири, чи то й п'ять днів, то інша Аля, яка була Рожевоокулярною зникла безвісти на цілих три дні вперше! Я вже й хвилюватися почала. Аби ж блудними дорогами не пішла!

В останнє вона виходила на зв'язок, коли Влад, той пихатий юнак, який всяк час її, тобто мене, тобто нас, то штовхав, то кепкував над нами, раптово зізнався у коханні... Ми з Аллою із центрального дзеркала аж дар мови втратили тоді.

Невже Рожевоокулярна й справді побачила щось чисте й щире поміж іскр ворожнечі? Невже грубість лише щит і він наважився відкритися саме їй?..

Мене це питання хвилювало неабияк. Не хотілось, аби моя копія потім впадала у депресії. Вона виявилася найніжнішою серед нас. Хоч друзів у ресторані для неї й не знайшлося та її часто ображали, але вона все терпіла. Навіть ігнорувала. Таким чином від неї відстали... То може Влад вирішив ось так помститися їй за це?

— Жахливий день! Хтось є на зв'язку? — верещить хтось із дзеркала, щойно я відійшла від нього. — А що це за образ? Куди зібралась? — цікавиться Аля, вона ж Цілеспрямована.

— Це образ подружки нареченої, — роблю оберт в 360 градусів, демонструючи свою блідо-рожеву сукню з відкритими плечима та вузькою спідницею, аж до п'ят. — Весілля Інни та Єгора вже через тиждень! — із захопленням повідомляю, але усмішка швидко зникає з мого обличчя, коли бачу сльози на щоках своєї копії.

— Весілля?..

Цілеспрямована налила ріку сліз за наступну годину. В останнє я, тобто ми, так плакали, коли помер наш кіт Фелікс.

— Він сказав, що кидає мене! — крізь сльози бурмотіла заплакана.

— Арсен?

— А хто ж іще! Я йому всю душу. Я ні на кого, крім нього й не дивилася, а він!.. А він досі кохає свою колишньою-ю-ю-ю, — протяжно заволала нещасна.

Подумати тільки. Метелики в животі, фіалки в голові, прогулянки під повним місяцем і тут!.. Хоч вона всім нам вже своєю романтикою стала у горлі руба, але так серце заболіло за неї.

Ну так, звичайно! Деякі люди не змінюються, як і їх почуття. В моїй реальності я досі спілкуюся з Арсеном, як з хорошим товаришем. Одного разу він зізнався, що хоче повернути свою колишню. Вона зараз навчається в іншому місті й не вірить в кохання на відстані, але... він і досі за нею сумує. Вона єдина в його серці...

Отже, не зміг він покохати мене. Тобто Алю Цілеспрямовану... Як добре, що я не скористалася її порадами та не закрутила й собі з ним роман. Зараз би вдвох рюмсали.