5

Минув тиждень. Вже не бере ляк, коли бачу свої віддзеркалення, які живуть своїм життям. Ба більше, не всі ми одночасно підходили до дзеркала і тому інколи я навіть вичікувала, коли ж буде змога з кимось зі своїх точних копій обговорити останні події з життя. Більшу частину часу я бачила лиш дзеркало без свого відображення. Уявити тільки!

До речі, щодо останніх подій. За тиждень свого стажування я лиш зморилася. Біганина туди-сюди, ріки гостей закладу дуже стомлює. Тільки розмови з Арсеном у вільну хвилинку й додають сил та наснаги. Ми знайшли з ним спільну мову, однак... не так, як "Я" із центрального дзеркала. Цю свою копію ми прозвали "Цілеспрямована Аля" і саме зараз зачаровано слухали про її досягнення:

— Дівчата, а я казала! Він... Він!.. — пищала дзвінко вона, зображаючи дитячу, щиру радість. — Завтра в нас перше побачення! Ми йдемо у кіно. На нічний сеанс. Після роботи. Тому, не чекайте мене — завтра я буду щасливою та обцілованою! — задоволено верещить і тупотить ніжками, як маленька.

— А ти впевнена, що він хоче тебе цілувати? І хто кого запросив на побачення? — додаю "Я" з лівого відображення, яку ми всі гуртом прозвали "Аля Воїн".

— Ой, знайшла ідола, — буркнула і собі "Аля Рожевоокулярна" з правого відображення. — Ні, я звичайно не сперечаюся — Арсен дуже привабливий, але... — по дівочому обличчі розпласталася замріяна усмішка. — Але Влад... Владиславчик — цей блондин із сірими оченятами, в яких можна розтанути снігом, от хто неперевершений!

— Не виколупуй з коліна! — розійшлася Аля Воїн. — Він же грубіян! Він вчора облив мене кавою! —  аж зі шкури пнеться від злості.

— О, і мене також! Випадково, але ж облив, —  погоджуюсь із попередницею і я справжня, яку дівчата, тобто моя решта "Я", охрестили "Аля, Особлива", бо одна робота була в мене на думці.

— Нічого ви не розумієте! Він хороший.

— Хороших задирак не буває! Він хамло останнє! — не вгамується войовнича наша. — І взагалі, серед всієї тієї зграї немає хороших. Вовки є вовки. Перевертні бісові!

— Не правда! Владиславчик неймовірний. Він просто холодний з малознайомими людьми. І багато нервує.

— Ат! Ущипніть мене! Оце я така наївна в іншій реальності? Це ж не наш тип ідеального чоловіка, скажи ж? — звернулась до мене Аля Воїн, в надії на схожу позицію.

А я лише плечима зніяковіло знизую. Не знаю, що й відповісти. Хлопець, як хлопець. Тільки штовхається часто.

Хоча... У де чомусь починаю заздрити нашій "центральній". По її розповідях Арсен з неї очей не зводить і додому навіть одного вечора проводжав, в той час, як в моїй варіації реальності ми просто ляси точимо на тему гостей чи співробітників закладу та жартуємо "ні про що".