3

Майже опівночі мені ще не спалося. Перехвилювалася, очевидно. Через кляті нерви пішла ввечері на прогулянку до супермаркету і випадково витратила зайві гроші на купальник! Навіщо він мені здався зараз і в ступі не вткну, але в магазині був розпродаж. 

Тому тепер, замість фантастичних снів, роздивляюся червоні клаптики тканини на своєму худому тілі. Дзиґою кручусь, ще й під музичний супровід. Залишились тільки афірмаціями про "Я люблю себе" та "В мене все вийде" зайнятися...

Скуйовджене волосся нижче лопаток не спромоглася ще розчесати після душу. То ж тільки зараз швидкими рухами приводжу до ладу своє волосяне гніздо, кольору темного шоколаду. Ось таке відображення у дзеркалі, ще й потрійне, мені подобається більше, ніж...

Ой, здається я вже спати дуже хочу чи й вже дрімаю. На мить здалося, ніби моє центральне відображення в дзеркалі відійшло на метр назад, а потім викотило свої очі, повні здивування...

Переводжу погляд на своє відображення, яке праворуч. Воно застигло і навіть очиська, великі та карі, не кліпають...

Дивлюсь на відображення зліва. А воно взагалі кинуло до рота жувальну гумку, яку я люблю використовувати наче антистрес, та й нахабно витріщається на мене, ніби на підсудного!..

Не йму віри своїм очам, оглядаючи всі три відображення та демонстративно потираючи чоло... Поки кожна "Я" із дзеркал робить різні рухи... Одна головою вертить, ніби мокра собака, інша очі протирає, що ще трохи й зовсім їх вичавить із себе, а третя... так — досі жує жуйку, плямкаючи, ніби безграмотна дівка на узбіччі...

Пронизливий крик виривається з мене добровільно і помножується писклявими, точними копіями мого, голосами!!!

— Що за чортівня?!? — першою вигукує моє відображення у центральному дзеркалі.

— Здуріти можна... Вона говорить? Тобто я. Чи це..? — вимовляю "Я" із правого.

— Не я, — закінчую речення вже "Я" справжня. Начебто справжня.

— Я що в Задзеркаллі опинилася? Очманіти! — раптово починає божевільно реготати та, що досі тільки жуйку жувала.