Розділ 16

В місто поверталися пізно ввечері. Про те, що Богдан був одружений, більше не говорили. Ярослава помітила, що він нервує і поводиться дещо розгублено, тому вирішила, що зробити вигляд, наче нічого не сталося, буде єдино вірним рішенням. Ще Ярослава думала над тим, що по суті й немає ніякого права щось випитувати Богдана про його минуле, а тим паче, про його особисте життя.

З родиною Налужних попрощалися дуже тепло та гарно. Батьки Богдана та його сестра з чоловіком прощалися з Ярославою так, наче вона теж була членом родини. Таке відношення розчулило її ледь не до сліз.

Вмикаючи всю акторську майстерність, котрою володіла, Ярослава весело попрощалася з Богданом та подякувала за прекрасно проведений час, коли він привіз її до маєтку, і відпустила відпочивати.

Коли Богдан приїхав до будинку, де знаходилася його орендована квартира та залишивши Ланоса, врешті опинився у невеличкій вітальні, втома його накрила з головою. Впавши на диван, він заплющив очі, прокручуючи в голові все, що сталося на Різдво. Справді було весело та добре. Він передбачав, що домашні огорнуть Ярославу теплом, затишком та увагою, але не думав, що всі, навіть батько, будуть від неї в такому захваті. Вартувало віддати їй належне, Ярослава Богдана теж не розчарувала, вона поводилася наче справжнє різдвяне янголятко. Згадуючи, як поцілував її в щічку, Богдан усміхнувся. Навіть не вірилося, що вона вміє так заливатися рум’янцем — та Ярослава, котра купалася в річці, п’яна як чіп, й відкрито спокушала його в джипі, на таке точно була не здатна.

Богдан змушений був зізнатися собі в тому, що з часу їхнього знайомства Ярослава дуже змінилася. Він не знав причини, не думав, що то його заслуга, але справді щиро радів, що врешті вона зрозуміла що добре, а що не дуже і найголовніше, що Ширяєв їй не ворог насправді, а люблячий батько, котрий, як і вона, трохи заплутався у життєвих пріоритетах.

Згадавши про подарунок, котрий вона вручила йому на Різдво і котрий він досі ще не відкрив, Богдан схопився з дивану та потягнувся до дорожньої сумки, котру брав з собою. Пакуночок був зверху на змінному одязі і Богдан одразу взяв його до рук. Декілька хвилин роздивлявся, намагаючись вгадати що ж там, а потім нарешті розпакував. В невеликій коробочці виявився вишуканий наручний годинник: не надто помпезний, а стриманий, але разом з тим дуже стильний. Придивившись до внутрішнього боку циферблату, Богдан побачив гравірування з його ініціалами. На душі стало приємно і дуже тепло. Справа була ж навіть не в самому годинникові, хоча він, без сумніву, Богданові дуже сподобався, а в тому, що Ярослава подумала про нього. Не просто купила першу річ, котра на очі потрапила, а все продумала та ще й гравірування замовила.

Вирішивши, що неодмінно приготує подарунок і для неї, Богдан відкинувся на дивані і заплющивши очі, поринув у приємний солодкий сон.

Батько зателефонував вже на наступний день і одразу ж поцікавився у Ярослави, які вона має враження від святкування у Яблуневому. Ярослава з захватом розповідала про всі деталі свого перебування у родині Налужних і відчувала, що Сергій усміхається. Це навіть дещо дивувало, бо Ярославі завжди здавалося, що він проти її дружби з людьми не свого статусу. На якусь мить в голову закралися думки про те, що можливо батькові взагалі все одно до того, з ким вона спілкується та проводить вільний час, але Ярослава поспішила ті думки відігнати геть.

— Отже ти залишилася задоволеною? — врешті запитав Сергій, коли вона змовкла.

— Більш аніж задоволена, тату, — засміялася Ярослава.

— Не очікував, якщо чесно, від тебе чогось такого, — в роздумах мовив він.

— Я сама, якщо чесно, не очікувала від себе нічого такого, — Ярослава знову розсміялася. — Але мені справді було дуже весело і дуже затишно в тій компанії.

— Навіть дивно, бо я завжди вважав, що святкування в родинному колі то не твоє, а особливо десь в селі, — обережно зауважив він. — Ти змінилася, доню.

— Здається, я врешті подорослішала, — стиха мовила вона. — Наче здійснила карколомний стрибок із затяжного юнацтва до дорослого життя.

— Так, саме щось таке я й помічаю останнім часом, — Сергій на мить змовк, а тоді продовжив. — Може то не моя справа, до того ж, якщо відверто, я ні краплі не сумніваюся в добрих намірах Богдана, але запитати просто зобов’язаний…

— Тату, — м’яко обірвала вона його. — Богдан поводився дуже чемно, дуже виховано і по-дружньому.

— Я радий, що все так. Я знав, що не помилився, коли брав його на роботу. Я був у ньому впевнений ще тоді, — промовив Сергій.

— А ви коли їдете? — Ярослава взяла до рук снігову кулю, котру їй подарувала Олеся.

— Вже завтра вранці, — Сергій насторожився. — Яро, все справді гаразд? Якщо тобі щось не подобається, то давай поговоримо про це і одразу вирішимо що з тим робити.

— Ні, тату, — відповіла Ярослава і не кривила душею. — Нема про що говорити і щось вирішувати, бо все справді гаразд.

— Ти впевнена, доню? — перепитав він, хоча й відчував, що загрози з її боку дійсно нема.

— Так, я впевнена. Їдьте і відпочивайте. Ми ще здзвонимося, — весело відповіла Ярослава, граючись з кулею.

— Ти, здається, мала випити кави з Олесею. Дівчинка просто в захваті від тебе.

— Знаю. Сьогодні підемо в одну з моїх улюблених кав’ярень. Вона мила і теж мені сподобалася.

— Ти Новий рік де святкуєш? — обережно поцікавився Сергій наостанок.

— Не знаю, тату. Можливо просто побуду вдома. Поніжуся в гарячій ванні, подивлюся якийсь ностальгійний фільм, замовлю їжу з ресторану…

— Яро, але ж…

— Припини. Це просто початок нового року і можливо я дійсно хочу так його розпочати, — обірвала його Ярослава. — Вперше за останні роки в тиші та спокоєві.

— Твоє право, але я не хочу, щоб ти сумувала, бо тоді й мені буде геть не весело, — Сергій зітхнув.

— А оцього не треба. Добре? — засміялася вона. — Якщо я й буду сумувати, то буде світлий сум. Все, бувай! Гарного тобі дня!