Розділ 15

Засиділися допізна, але як відомо, час в хорошій компанії летить непомітно. Ярослава була сповнена двояких почуттів від того, що відбувалося навколо. З одного боку їй було дивно бачити таке просте невигадливе святкування, бо вона звикла до помпезності, а з іншого, все було настільки затишно та по-домашньому, що не хотілося нікуди йти з тієї вітальні.

Було багато сміху, веселощів та теплих розмов. Ярослава мало говорила, але багато слухала, вбираючи ті розмови в себе, наче губка. Богдан мав рацію, вражень у неї залишиться на цілий рік вперед.

Постелили Ярославі в одній з гостьових кімнат і їй було дивно, де ж розмістилася решта гостей, бо в вітальні їх було чоловік двадцять разом з господарями. Скрутившись на диванчикові та вдихаючи свіжий аромат хрусткої накрохмаленої постільної білизни, Ярослава дивилася у вікно, де виднілися блискучі зірки на оксамитовому небі, і на душі було добре-добре.

Вранці її розбудили дитячі крики та сміх, хоча на годиннику було лише о пів на восьму. Одягнувшись та сховавши до своєї валізи улюблену шовкову піжаму, Ярослава взяла зубну щітку та пасту і вийшла в коридор. Прямуючи до ванної кімнати, котра, як не дивно, знаходилася в дальньому закутку будинку, вона зупинилася поряд з кухнею.

— Добрий ранок, Яро, — прощебетала Тетяна, ласкаво їй всміхаючись. — З Різдвом тебе, люба!

— І вас, — Ярослава ступила на поріг. — Можна вас обійняти?

— О! Звісно, — Тетяна міцно обійняла її, цілуючи в щоки.

— Як неймовірно смачно пахне, — промовила Ярослава, розглядаючи кухонну стільницю, на котрій вже були м’ясні нарізки, салати та інші страви.

— Дякую! Я обожнюю поратися на кухні, — засміялася Тетяна. — Якщо є з чого.

— Я зараз приведу себе до ладу і вам допоможу, — промовила Ярослава невпевнено.

— Було б дуже добре, — продовжувала усміхатися Тетяна. — Тоді поспіши, бо вже за хвилин десять до ванної буде справжня черга.

— Тоді біжу, — Ярослава вийшла з кухні та пішла в кінець коридору, не помічаючи Богдана, котрий стояв на порозі однієї з кімнат та всміхався.

Ярослава повернулася на кухню досить швидко і взялася нарізати сирну тарілку. Поглядаючи на Тетяну, вона просто дивувалася, як у тієї все горить в руках. На кухні стояв ні з чим незрівняний пряний аромат м’яса, він змішувався з іншими ароматами, але був дуже приємним.

— Які аромати! — мовила Ярослава.

— Все ж своє, домашнє, воно ніколи не зрівняється з магазинним. Повір, люба, я знаю, про що кажу, — відповіла Тетяна.

— Навіть не сумніваюся, — всміхнулася Ярослава.

За хвилин п’ять будинок повністю прокинувся і стало гамірно та шумно, але знову ж таки, для Ярослави то було приємно і не обтяжливо. Швидко накрили стіл у вітальні, запалили різдвяну свічку у невеличкому хвойному віночку, котрий стояв в самому центрі столу. Яскраво миготіла велика ялинка у кутку та гірлянди, розвішані на великих вікнах. З домашньою випивкою Ярослава побачила подарований нею вчора елітний коньяк і їй стало приємно, що його теж поклали.

Богдан сів поруч з Ярославою і поцікавився чи все в порядку, але питати сенсу не було, бо сяючі очі Ярослави видавали всі її емоції.

Після затяжного сніданку, почали обмінюватися подарунками і Ярослава теж дістала подарунок, котрий підготувала для господарів будинку. Тетяна та Іван геть знітилися від того, але подарунок прийняли. Ярослава взяла маленьку коробочку, котру довго не наважувалася покласти під ялинку до решти і все ж простягнула Богданові.

— Ти не зобов’язана, — усміхнувся він, беручи з її рук подарунок.

— Але я хотіла… — Ярослава відчула, як червоніє, а з нею ж такого раніше ніколи не бувало. — Я хотіла привітати тебе і подякувати за те, що я сьогодні тут.

— Мені приємно, — промовив він, стискаючи подарунок.

— Ти не відкриєш? — насторожилася вона.

— Зроблю це наодинці, подалі від всіх оцих очей, — засміявся він.

— Там нічого такого, — знітилася вона.

— Пробач, бо я не підготував тобі нічого, — винувато мовив Богдан.

— Ти зробив мені один з найкращих подарунків, на котрий я навіть не сподівалася, — щиро відповіла Ярослава.

— Щасливого Різдва, — Богдан, не звертаючи уваги на повну вітальню гостей, нахилився до неї та торкнувся вустами її щоки.

Ярослава знітилася наче школярка і швидко опустила голову, відчуваючи черговий зрадливий рум’янець на щоках:

— І тобі.

— Це ж ти допомогла вибирати подарунки Данику? — запитала сміючись Юля. — Я його молодша сестра, якщо ти раптом забула.

— Я пам’ятаю, — Ярослава поставила поряд з нею на мийку посуд зі столу.

— До зустрічі, дівчатка, — на порозі кухні з’явився один з дядьків Богдана. — Яро був радий знайомству.

— Я теж, — Ярослава вже звично потисла його долоню.

— Юлько, будь гарною дівчинкою, — кивнув він та пішов.

— Гарної вам дороги, — відповіла вона. — Боже мій! Вже років зо двадцять ця фраза у нього незмінна.

Ярослава засміялася:

—  Певно він досі бачить в тобі маленьку дівчинку.

— Це точно і не важливо, що я вже понад рік, як заміжня, — продовжувала хихотіти Юля.

Ярослава взялася за рушник.

— Ти що! Ти ж гостя, тобі відпочивати належить, а ти вже он скільки роботи зробила! — запротестувала Юля.

— Мені не важко і навіть приємно допомагати, — весело стиснула плечима Ярослава.

— То як щодо подарунків? — нагадала Юля.

— Ну… Він мене не просив, я сама напросилася, — засміялася Ярослава. — Обожнюю вибирати подарунки.

— Даник, звісно, розумний хлопчина, але такі якісні та красиві речі сам би точно не вибрав. Дякую. Від нашого з Павлом подарунку я в захваті, — промовила Юля.

— Я рада, що подобається, — Ярослава поставила чергову тарілку на стіл. — І я дуже вдячна за те, що він мене до вас запросив. Мені дуже-дуже сподобалося. Ви такі гарні та приємні люди і я зараз без краплі фальші.

Юля всміхнулася, скоса поглядаючи на неї.