Розділ 11

— Він тебе купив! — голос в динаміку телефона був пронизаний гнівом, образою та презирством. — Я знала, що рано чи пізно ти проміняєш мене на його гроші.

— Мамо, прошу, — Ярослава зітхнула, стискаючи в долоні горнятко з гарячою кавою. — Ніхто мене не купував.

— Ні, купив. Ти мене зрадила!

— Мамо, припини! Ти сама розумієш, що помиляєшся зараз, — Ярослава поглянула у вікно, чи не наближається до задніх дверей Мар’яна. — Я тебе не зраджувала!

— А якими тоді словами назвати те, що ти любенько прийняла його шльондру? Га? — голос матері змінився на писк.

— Я її не прийняла, я просто пообіцяла батькові бути до неї справедливою і гадаю, що час моїх дитячих пустощів все ж минув, — розтягуючи слова, спробувала пояснити Ярослава.

— О, так! Це його слова, не твої, — закричала матір. — Я ніколи не думала, що рідна дочка проміняє мене на якусь хвойду з магазину непотребу. Пишайся, Яро, ти таки виросла татусевою донею.

В динаміку почулися короткі гудки і запанувала тиша. Матір перервала розмову. Хитаючи головою, Ярослава відклала телефон та обхопила ще тепле горнятко обома долонями.

Думки закружляли вихором навколо слів матері. Так, вона завжди хотіла бути татусевою донечкою. В дитинстві Сергій докладав усіх зусиль, щоб так і було, а Жанні це відверто не подобалося. Коли у них почалися проблеми, Ярославі було років одинадцять і в силу свого віку, вона багато розуміла і так само багато не усвідомлювала. Деякий час стосунки батьків були схожі на американські гірки, а тоді прийшов край. Батько купив матері квартиру у Кракові і Жанна покинула Україну, як виявилося, назавжди. З ким Ярослава залишиться, навіть не обговорювалося. Сергій не збирався віддавати її Жанні, а та не надто й наполягала на своїх материнських правах. Він сплатив їй такі собі відступні і Жанна й словом після того не обмовилася про те, що Ярослава повинна жити з нею. Ні, вони бачилися: Ярослава відмічала з нею багато свят, прилітала на вихідні і вони весело та яскраво проводили час. Саме Жанна привила Ярославі любов до гламуру, вклала до мізків, що гроші батька зобов’язують її купувати модні дизайнерські речі, дружити лише з такими, як вона сама і взагалі, брати від життя все, до чого можна дотягнутися. Зараз Ярослава вже починала замислюватися над тим, що материне виховання бажало кращого і юну дівчинку все ж треба вчити дещо іншим цінностям, проте змінити нічого вже було не можна.

Злості та гніву Жанни, Ярослава теж не розуміла. Весь час, котрий вона провела в Польщі, Жанна теж не черницею не жила. У неї були чоловіки: про деяких Ярослава знала, деякі могли стати для неї цілковитим сюрпризом. Проте чим глибше аналізувала всю ситуацію, тим краще Ярослава усвідомлювала, що справа не в тому, що Сергій знайшов собі жінку, а в тому, що та жінка займала місце не лише в його ліжку, а й у серці. Саме це так бісило Жанну — усвідомлення, що колишній врешті покохав іншу.

Ярослава хотіла щастя для обох батьків, якщо вони не могли бути щасливими разом, то заслуговували на щастя окремо, але проблема полягала в тому, що батьки зовсім по різному розуміли саме значення слова щастя. У кожного з них воно було своє.

— Добрий ранок! — як і завжди, Мар’яна з’явилася на кухні нечутно і тим в черговий раз добряче налякала Ярославу.

Підвівши задумливий погляд, Ярослава кивнула їй:

— І тобі. Як справи? Як малий?

— Все добре, — Мар’яна здивовано озирнулася через плече.

— Не дивуйся, я ж раніше завжди питала, як у нього справи, — стиснула плечима Ярослава. — До речі, ти давно його не привозила сюди.

— Так. Мама приїхала. Вона пробуде до Різдва, тому маю безкоштовну няньку, — дещо всміхнулася Мар’яна.

— Вона в тебе в селі живе? — Ярослава повертіла в руках горнятко.

— Так, за двадцять кілометрів звідси. Господарства, як такого, не має. Декілька кролів та з десяток курей, собака з котом, ось і вся живність. Сусіди приглянуть, а вона до мене.

— Це добре, — Ярослава усміхнулася. — Напече вам пирогів, або вареників наварить. Все таки мамине, то набагато смачніше аніж те, що сама приготувала. Навіть якщо ти шеф-повар крутецького ресторану.

— Ти маєш рацію, — усмішка сповзла з обличчя і Мар’яна поглянула на Ярославу запитально. — Чи до тебе все ж краще на «Ви»?

— Мар’яно, ти мене вибач, — слова давалися Ярославі вкрай важко, але вона розуміла, що мусить їх сказати, бо так було правильно, бо так було треба, бо так хотів Богдан.

Мар’яна розгублено захитала головою, мовби просячи, що не треба.

— Я повелася тоді як справжня дурепа. Не знаю, що на мене найшло, — Ярослава добре знала, що то було, але ж Мар’яні про те знати не обов’язково. — Знаю, що таке не забувається, але я б дуже хотіла, аби ми забули про той випадок, наче його й ніколи не було.

— Я вже давно забула, — зніяковіло відповіла Мар’яна.

Ярослава згідно кивнула і сполоснувши своє горнятко, поставила його до інших, а сама покинула кухню.

Розгублена, здивована і розчулена до глибини душі, Мар’яна ж продовжувала дивитися їй вслід, міцно стискаючи в руках свого фартуха.

Єва зателефонувала та повідомила, що на Різдво летить до Праги. Її родина вже декілька років поспіль святкувала Різдво у Чехії, зате Новий рік дівчата завжди зустрічали разом. Зазвичай вони гуляли в одному з нічних клубів в компанії інших друзів і було досить весело, але цього року Єва здивувала. Вона повідомила, що новий рік зустріне теж в родинному колі і це Ярославу просто шокувало. Єва завжди була слабохарактерною і мало в чому мала свою думку. Всі пустощі, котрі вони влаштовували років з шістнадцяти, вигадувала Ярослава, а Єва лише покірно виконувала вказівки. Можливо на ці свята батьки Єви врешті вирішили позбавити доньку поганого впливу Ширяєвої, можливо покарали за останню витівку з розбитою автівкою, а може просто підготували щось грандіозне і хотіли, щоб Єва залишилася з ними. В будь-якому випадку Ярославі залишалося зовсім мало варіантів. Та й вони почали танути, як сніг на весні.