Розділ 9

Ярослава повністю поринула у свою нову роботу і на диво їй було справді цікаво та  приємно займатися завданням, котре дав батько. Час від часу він телефонував з різних куточків України, де перебував у справах, та цікавився, як у неї все просувається, і Ярослава щиро відповідала, що все йде просто чудово. Здається, Ширяєв був тим задоволений.

До святкування залишалося два тижні, проте Ярослава була впевнена, що встигає на всі сто відсотків. Бенкетний зал був замовлений, декорування в традиційних кольорах корпорації — біло-зелених, було оплачене та чекало свого часу. Далі Ярослава потурбувалася про музичний гурт, котрий мав розважати гостей та зробити атмосферу вечора легкою, невимушеною та доброзичливою. Вибір Ярослави зупинився на досить відомому в місті корпоративному гурті з гарними відгуками. Потім вона взялася за складання меню разом з власником ресторану. Декілька днів вони обговорювали все, але консенсусу дійти не вдавалося: то Ярослава до вечора вирішувала, що меню не таке, яким би хотів його бачити батько, то власник телефонував, пропонуючи замінити щось на щось більш вишукане, або таке, що більш відповідає тематиці свята та ефектніше при подачі. Нарешті, під кінець тижня, меню все ж таки було узгоджене і Ярослава змогла полегшено видихнути.

Весь час вона намагалася не те що не розмовляти, навіть не дивитися на Богдана. Титанічним зусиллям волі Ярослава змусила свій розум огорнути його непрозорим коконом, проте позбутися чаруючого голосу все ж не вдалося. Час від часу, вона мусила з ним спілкуватися. Варто віддати їй належне, Ярослава обмежила їхнє спілкування до холодних розпоряджень куди поїхати, що привезти, де її залишити та звідки забрати. На її розчарування, Богдан з того виглядав задоволеним. Через те з кожним днем Ярослава переконувалася, що між ним та хатньою робітницею щось таки є. Проте на жалощі до себе вона просто не мала часу. Вперше в житті небажання підвести батька вийшло на перший план та затьмарило всі інші почуття.

Коли до свята залишилося лише декілька днів, Ярослава нарешті змогла зайнятися собою: зателефонувала до своїх майстрів з манікюру та макіяжу й перукареві. Тоді прийшла черга вибору сукні і тут теж вона здивувала навіть саму себе.

Вперше за довгий час Ярослава відмовилася від ультракоротких суконь, глибоких декольте та кричущого макіяжу. Вперше за довгий час хотілося виглядати жіночною, ніжною та елегантною. Ярослава переконувала себе, що хоче виглядати справжньою панянкою для батька, а про істинну суть свого рішення, воліла не думати.

Свято мало початися о п’ятій годині вечора. Проте вже з самого ранку Ярослава зрозуміла, що їй катастрофічно не вистачає часу. Нервове збудження укупі з передчуттям грандіозного свята призвело до того, що вона ледь не ошпарилася в душі, ввімкнувши надто гарячу воду, пролила на себе каву, що призвело до ще одного прийому душу, потім в неї щось сталося з телефоном і дзвінки стали недоступні. Це ледь не привело до нервового зриву, але вчасно підоспів Богдан і, як справжній лицар, простягнув їй свій телефон. Ситуацію було врятовано, проте не надовго.

З салону Ярослава вийшла в сльозах і Богдан навіть з джипу вийшов, не розуміючи, що знову сталося.

— Гей! Ти чого? — запитав, ледь стримуючи паніку. — Що таке?

— Поглянь на мою зачіску! — крізь сльози прошепотіла вона. — Навіть на новорічному ранці в сьомому класі я виглядала краще.

— Ну, ти… — Богдан полегшено видихнув. — Я думав, вже сталася якась біда.

— А вона й сталася, — Ярослава сховала обличчя в долонях.

— Давай глянемо, що тут у нас, — діловито мовив Богдан, легенько стиснувши її плечі та покрутивши в руках. — Думаю, тут все досить непогано.

— Досить непогано? — перепитала вона, дивлячись на нього спідлоба.

— Дуже і дуже непогано, — Богдан не стримався й усміхнувся їй однією зі своїх яскравих півусмішок.

— Вони зробили з мене посміховисько. Це ж зовсім не те, що мало бути, не те, про що ми домовилися, — продовжувала своєї Ярослава.

— Повір, це саме те, — переконував її Богдан, — а тепер нам треба поспішати, бо часу залишилося обмаль.

— Я відпущу тебе, бо ти вже не водій, а теж гість на святі, — промовила Ярослава.

— Я встигну відвезти тебе, а тоді поїхати та перевдягнутися, — запевнив її Богдан.

— Ну, якщо так, то нехай, — погодилася, — але, давай, якось трішечки швидше.

— Спробуємо, — кивнув він, все ще усміхаючись.

До ресторану Ярослава приїхала на таксі, за пів години до початку свята. Перевіривши, чи все гаразд, погодилася, що і бенкетний зал, і меню, і випивка, і музика — саме те, що вона собі уявляла. Задоволено всміхаючись самій собі, Ярослава відмітила, що вже цілком в змозі організувати навіть власне весілля.

— Яро? — голос Ширяєва пролунав десь за спиною.

Ярослава блискуче усміхаючись, повернулася до нього:

— Як тобі?

— Це неймовірно! — щиро захоплюючись, відповів Ширяєв. — Я пишаюся тобою, дівчинко! Я тобою пишаюся.

Ярослава просяяла і припала до його грудей, відчуваючи, як серце радісно підстрибує. Нічого кращого за останні років шість вона не чула, ба більше, навіть не сподівалася почути.

— Вітаю, Сергію Дмитровичу, — по сходинкам до залу ввійшов Богдан. Він виглядав розкішно в блакитній сорочці і темно-синіх штанах, котрі підкреслювали міцне тіло та змальовували обриси м’язів.

Для Ширяєва не залишився непоміченим погляд, котрий Ярослава кинула на Богдана. Мить він здивовано дивився на неї, а тоді в голові майнула здогадка. Скосивши погляд на Богдана, Ширяєв відмітив, що і в його темних очах промайнуло захоплення, адресоване Ярославі.

— Я приїхав раніше, бо вирішив, що можливо потрібна допомога, — тим часом продовжив Богдан.

— Привіт, Богдане, — після паузи мовив Ширяєв. — Добре. Це добре. Приглядай тут за всім і допомагай Ярі, якщо буде треба.

— Так. Звісно, — погодився Богдан.

Ширяєв втягнув в себе повітря і вийшов з залу, залишаючи їх лише вдвох. На сходах він ще на мить зупинився, обертаючись, але Богдан з Ярославою стояли на безпечній відстані одне від одного. Після того Ширяєв пішов.