Розділ 8

Богдан приїхав до маєтку як і зазвичай та одразу пішов на кухню, почувши грюкіт посудом. Вирішив, що Мар’яна прийшла раніше, але на його подив там поралася Ярослава. Вона вертілася біля холодильника, грюкаючи кришками на посуді.

— Добрий ранок! — Богдан уважно глянув на неї, підсвідомо шукаючи наслідки шаленої нічки, але нічого не помітив.

Ярослава аж підстрибнула від несподіванки, випускаючи з рук тарілку:

— Дідько! Ти налякав мене!

— Пробач, — Богдан наблизився до неї. — Не очікував тебе тут побачити. Думав, це Мар’яна.

— Вибач за розчарування, — презирливо кинула Ярослава. Її гарненьке личко враз вкрила тінь. — Я вже йду, тому чекай собі свою Мар’яну.

— Давай допоможу, — Богдан кивнув на рештки салату, котрі лежали на ідеально глянцевій підлозі.

— Та можеш все сам прибрати, це ж, по суті, твоя провина, — Ярослава оминула його, покидаючи кухню.

— Нестерпна! — процідив крізь зуби Богдан.

Того вечора Ширяєв повернувся додому незвично рано, ще й шостої не було, і запитавши Богдана та Мар’яну, де Ярослава, наказав покликати її до кабінету. З Богданом розмовляв звично і це хлопця насторожило та заплутало ще дужче. Він вже геть не розумів, що діється в маєтку.

Ярослава одразу ж попрямувала в кабінет, зачувши, що Ширяєв удома, що теж стало несподіванкою. Побачивши, як двері за нею зачинилися, Богдан пішов на подвір’я, намагаючись спрогнозувати самому собі, чи зможе врешті-решт поїхати до батьків, як і обіцяв.

Ярослава ввійшла в кабінет батька і мовчки сіла на маленьку двомісну канапу, що стояла в кутку біля книжного стелажу.

— Ти вдома? — запитав холодно.

— Як бачиш, — відповіла байдуже.

— Була вчора на черговій гулянці у Грамарчуків?!

— Як гарно ти обізнаний у моєму особистому житті. Бачу, наш пан водій ідеально справляється зі своїми обов’язками, — цинічно усміхнулася Ярослава

— Яро, він гарний хлопець і просто виконує свою роботу, — стомлено відповів Ширяєв. — Ти хочеш помсти для мене, але натомість знущаєшся з нього. Чому? Він ні в чому не винен.

— Я знаю, — то була правда і Ширяєв одразу її відчув.

— Що ти хочеш? — нетерпляче запитала Ярослава. — Ти ж чогось хочеш! Інакше б не став балакати про другорядне.

— У нас свято на носі. Корпорації виповнюється двадцять п’ять років і я хочу щоб ця дата була відсвяткована належним чином. Хочу орендувати зал в моєму улюбленому ресторані, запросити працівників та…

— І що потрібно від мене? Щоб я й носа не показувала у знаменний день ікс? — іронія сочилася в її голосі.

— Хочу, аби ти організувала свято, подбала про всі нюанси та деталі. Хочу, щоб спланувала вечір так…

— Ти не жартуєш? — очі Ярослави округлилися. — Хочеш, щоб я організувала тобі вечірку? Доручаєш це мені? Та я остання людина, котрій можна довірити таке.

— Неправда! Ти добре на цьому знаєшся і впевнений, у тебе все вийде, — Ширяєв навіть усміхнувся.

— Чекай, — Ярослава підвелася. — Чекай-чекай! Це що? Терапія така? Ти таки знайшов фахівця і почалося моє примусове лікування?

— Не верзи казна-що, — Ширяєв вдавано спохмурнів. — Я прошу тебе допомогти. Просто допомогти. Якщо ти задарма не згодна, тоді я тобі заплачу.

— Ти роботу мені пропонуєш? — Ярослава отетеріла.

— А що тут такого? — Ширяєв раптом вхопився за ті слова, наче за рятівний жилет. — Так! Я кличу тебе на роботу. Підеш?

— Ким? Організатором вечірок? — Ярослава, як не намагалася, не змогла приховати свою зацікавленість.

— Консультантом з питань відпочинку та свят, — кивнув він.

— Такої посади не існує. Ти її щойно вигадав, — мовила Ярослава.

— Ні, — Ширяєв усміхнувся. — Нехай. Так! І що? Моя корпорація, тому роблю що хочу.

Ярослава раптом теж всміхнулася:

— Ну, гаразд! Влаштую тобі вечірку. Про неї ще довго все місто гудітиме.

— В межах розумного, Ярославо Сергіївно, — попередив Ширяєв.

— Неодмінно! Тут ви за адресою, Сергію Дмитровичу, — діловито відповіла вона.

Мить вони мовчки дивилися одне на одного, відчуваючи збентеження і незручність, а тоді Ширяєв підійшов до неї і поклавши руку на плече, обережно притис до себе. Знову запанувала тиша, навіть дихання свого Ярослава не відчувала. Їй було так дивно і незрозуміло від того. Вже й не пам’ятала, коли батько обіймав її востаннє і встигла забути, як тепло, як затишно і як спокійно в тих його обіймах.

— Прости мене, дитино! — зовсім тихо прошепотів.

— І ти мене, — ще тихше відповіла вона.

До свого завдання, до своєї роботи, Ярослава поставилася більш аніж відповідально. До вечора переглядала варіанти декору ресторанного залу, щоб підкреслити те свято, яке там планують відмічати. Батько сказав, що це має бути його улюблений ресторан, тому Ярослава зателефонувала в адміністрацію та забронювала Золотий бенкетний зал. На щастя, на двадцять п’яте листопада він ще був вільний. Коли з вибором оформлення теж було закінчено, Ярослава зателефонувала в салон декору свят та забронювала все необхідне. Будучи собою аж надто задоволена та відчуваючи справжній голод,  спустилася на кухню, застаючи Богдана з Мар’яною за кавою та веселою бесідою. Намагаючись зберігати байдужий вигляд вона пройшла до кулера та налила собі води. Просто піти не поміченою було не можливо, а їсти раптом перехотілося.

— Яро, може повечеряєш? — запитала Мар’яна, встаючи.

— Апетит зник, — відповіла Ярослава, кладучи склянку.

— Я приготувала твого улюбленого кролика з розмарином, — продовжила м’яко Мар’яна.

— Він ніколи не був моїм улюбленим. Я його взагалі ненавиджу, — Ярослава навіть не глянула на Мар’яну. — І чому ти так фамільярно зі мною розмовляєш?

— Як це? Що ти таке кажеш? — Мар’яна ледь стримала сльози. — Пробач, але що я такого сказала?

— Ти забула своє місце в цьому домі, — Ярослава розправила плечі і покинула кухню. Лише опинившись біля вхідних дверей у передпокоєві, дозволила собі видихнути. В душі було бридко й гірко, бо Ярослава добре знала, що Мар’яна ні в чому не винна і образила вона жінку ні за що. Проте бачачи, який милий та ввічливий з нею завжди Богдан, в Ярославу наче диявол вселявся і їй хотілося стерти з обличчя Мар’яни ту задоволену сяючу усмішку і більше ніколи її не бачити. Намагаючись вкотре не розплакатися, Ярослава вийшла на ганок, глибоко вдихаючи вже напоєне морозом чисте вечірнє повітря.